Семінар ОБСЄ: міжнародна спільнота і страйки робітників у Мангістау

  • 01.10.2011
  • Автор: Томаш Чувара

27 вересня 2011 р. У Варшаві відбувся семінар ОБСЄ, присвячений страйкам робітників у Мангістау в Казахстані. Щорічне засідання ОБСЄ в Європі супроводжувалося проведенням аналізу реалізації зобов’язань членів організацій, пов’язаних із дотриманням прав людини.

Цьогорічний круглий стіл був присвячений, зокрема, ефективності механізмів ОБСЄ у сфері розвитку свободи слова, необхідності створення фонду підтримки незалежної Інтернет-журналістики, проблемам блокування Інтернет-порталів та соціальних мереж, а також питанням арештів та переслідувань журналістів і їхніх рідних. 

Бандитський тоталітаризм

Збіґнєв Ромашевскі зазначив, що нинішнє положення опозиції в Казахстані є гіршим, ніж в епоху «Солідарності», з уваги на той факт, що змінилася ідеологія та пріоритети міжнародної політики. З середини 70-х років права людини стали офіційною ідеологією вільного західного світу, а такі рухи, як Комітет оборони робітників та «Солідарність», зустрічали симпатію і широку підтримку на Заході. Тепер ми живемо в епоху політкоректності та пріоритету розвитку й економічних чинників над правами людини. В інтересах західних країн лежить стабільність і безперешкодний торгівельний обмін з диктатурами, які мають значні запаси природних ресурсів – нафти і природного газу. В період, коли опозиційні рухи в Центральній та Східній Європі боролися з комунізмом, вони були союзником Заходу, від якого економічно занепалий Схід ставав усе більш залежним. Внаслідок цього, він повинен був більше рахуватися із Заходом, який надавав йому кредити. «Ми боролися з тоталітарним комуністичним режимом, сьогодні казахстанці борються з бандитським тоталітаризмом» – підсумував Збіґнєв Ромашевскі.

«Солідарність» – це співвідповідальність за інших

Анджей Вєльовєйскі зауважив, що ідея польського руху «Солідарність» опиралася на
співвідповідальність, почуття обов’язку стати на захист інших суспільних груп та інших людей, дискримінованих і переслідуваних владою в рамках власної місцевої громадськості. Тому потрібно створювати місцеві осередки спільних дій, самоврядних структур, що самоорганізуються знизу. «Солідарність» не була рухом, організованим згори за ієрархією; місцеві структури створювалися самостійно (часто зовсім спонтанно). Коли була така потреба, шахтарі ставали на захист медсестер з лікарень свого міста, організовуючи страйк у власній шахті – оскільки вони мали більшу силу впливу і над ними тяжіла менша відповідальність; зупинка роботи шахти не тягла за собою таких наслідків, як припинення роботи в лікарні. Метою «Солідарності» було створення широкого руху громадської підтримки і спільної дії – на відміну від класичних профспілок, вона не була організована окремими закладами і трудовими секторами».

Чого боїться влада – потреба аналізу та стратегії

Яцек Шимандерскі звернув увагу на необхідність проведення політологічного аналізу та пошуку відповідей на ключові питання страйкуючими робітниками і опозиційними середовищами в Казахстані:

  • чого боїться влада?
  • які існують засоби тиску?
  • хто вас може підтримати?
  • як перетягти на свою сторону чиновників режиму – членів партії, представників ЗМІ та західні концерни, що інвестують у Казахстані?
  • яким чином ефективно співпрацювати зі ЗМІ, що формують громадську думку на Заході?

Він підкреслив, що коли в Польщі під час воєнного стану у 80-х роках міліція вбила людину, на похорон прийшло 200–300 тисяч людей. Сотні тисяч вийшли на вулиці на акцію протесту. На заході Казахстану – на підставі фільму, переглянутого у процесі зустрічі – за схожих обставин (убивство Жансауле Карабалаєвої) брало участь декілька сотень людей. Поряд із переможним досвідом «Солідарності», Шимандерскі привів приклад страйків гірників у Великобританії в період прем’єрства Маргарет Тетчер. Шахтарі програли, оскільки їх не підтримала громадськість. 

Люди сильніші за диктатуру

Борхен Чеар – свідок і учасник недавньої революції в Тунісі, ствердив, що хоча – на відміну від ситуації в Казахстані – виступи останніх місяців у його країні мали спонтанний характер і стрімкий перебіг, це свідчить про те, що жодна диктатура не є вічною. Люди – якщо вони діють згуртовано – є сильнішими – підкреслив Чеар.

Значення інформації

Решта гостей, серед яких були, зокрема, Стефан Трущиньскі (Союз польських журналістів), Войцєх Бородзіч-Смоліньскі та Бартоломєй Новaк з Центру міжнародних відносин, підкреслили значення постійного інформаційного контакту зі ЗМІ, аналітичними центрами і політиками – передачі добре опрацьованих та комплексних даних про ситуацію в країні.

Більше на тему: ОБСЄ, тоталітаризм