Будинок для незалежних мам

Дізнайтеся історії жінок-біженок, які розповіли польські сестри, і допоможіть нам підтримати Будинок для незалежних матерів

Перші Будинки для незалежних мам починають вирувати життям — абсолютно новим життям для їхніх мешканок. Невелика гміна Чинув у районі Груєць та квартира на Алєї Єрусалимські у Варшаві стали надійним притулком для жінок із дітьми, які шукали своє місце після втечі з України. У цих будинках, які були орендовані та відремонтовані до приїзду біженців з України, вже проживає 30 осіб, у тому числі 11 мам, 3 бабусі та 16 дітей. Допомога для українців, як і раніше, дуже потрібна. Тому ми просимо вас підтримати нашу ініціативу — кожен злотий це шанс на ще один безпечний день.

У Будинках розміщені жінки, які прагнуть жити самостійним життям в Польщі. Ми даємо їм старт у майбутнє — житло, їжу, основні засоби гігієни, а також таку цінну підтримку психологів, почуття єднання та розуміння іншої людини. Ми допомагаємо дітям здобувати освіту, зокрема надаємо доступ до мовних курсів, та допомагаємо матерям знайти постійну роботу, використовуючи наявні у них навички та досвід, щоб вони відчували себе впевнено,  навіть  у фінансовому плані.

Ми хочемо допомагати у довгостроковій перспективі, а не лише в цю хвилину. Незважаючи на героїчний опір України, війна продовжується. Якщо фінансові ресурси закінчаться, нам доведеться турбуватися про те, чи зможемо ми оплачувати рахунки з місяця в місяць, чи ми будемо змушені відмовити комусь у розміщенні. Детальну інформацію про те, куди ми спрямовуємо зібрані кошти, дивіться в описі нашого публічного збору.

У Будинку є постійний координатор, який допомагає сім’ям справлятися з життям у новому середовищі. Ми змогли познайомитися з цими жінками та почути їхні історії, які доводять, що всі зусилля та кожна копійка, вкладені в організацію Будинку для незалежних матерів, того варті. Це історії, які важко уявити, історії, які досі здавались би багатьом з нас неймовірними, сюжетом із фільму чи фрагментом із підручника історії.

У нашої мешканки Валентини тремтять губи, коли вона розповідає:

«Спочатку ми ховалися у підвалах, коли Луцьк двічі бомбили. Але найстрашніше, коли твоя дитина просить тебе втекти. Старший син був не проти спати у підвалі, але молодший син, навіть зараз, коли ми в безпеці у Польщі, продовжує просити мене: “Мамо, обіцяй, що ми не повернемося туди, доки все не закінчиться“».

Аліна із Запоріжжя згадує:

«2 березня розпочалось сильне бомбардування. Ми опинилися у бомбосховищі. Моя дочка була дуже налякана. Я не спала всю ніч, бо треба було думати, що робити. Потім я зрозуміла, що ми не можемо тут залишатися».

Прийнявши рішення поїхати в Польщу, вона спакувала своє життя в одну сумку і вирушила в дорогу. Перш ніж приїхати до Якубовизни, вона провела п’ять ночей з дочкою в гуманітарному центрі в Надажині, де працювала волонтером. Спала сидячи, бо так було безпечніше. Одного разу вночі чоловік, який був поруч з Аліною та її дочкою, помер уві сні. Зараз вона почувається в безпеці і каже, що волонтери ФВД, які привели її до Будинку для незалежних матерів, тепер її польська сім’я. До війни вона працювала в дитячому садку, зараз вона хапається за будь-яку роботу, яку може знайти. Вона хоче стати перекладачем і допомагати жінкам, які приїхали з України і не розмовляють ні англійською, ні польською.

Вікторія, також із Запоріжжя, приїхала до Польщі на дев’ятому місяці вагітності. У неї почалися пологи практично одразу після прибуття на залізничний вокзал Варшава Східна. Наші волонтери відвезли її до Празької лікарні у Варшаві, де вона народила доньку, яку назвала Ксенією (з грецької «гостинна»). Чоловік Вікторії, дізнавшись, що став батьком, розплакався в телефонну слухавку від радості та полегшення, знаючи, що тепер його сім’я у безпеці у Будинку незалежних матерів з України. Сам він залишився в Україні.

Це лише кілька історій. Вони могли б статися з кожним з нас,

якби ми народилися за кілька сотень кілометрів звідси, якби нашим домом була не Варшава чи Ченстохова, а Буча, Київ чи Маріуполь. У кожного своя історія, кожна з них однаково важка. Група виняткових жінок польської сцени вирішила розповісти вам про трагічний досвід біженців, почутий нашими волонтерами у центрах допомоги. У кампанії взяли участь Ванда Трачик-Ставська, Ганна Дерешовська, Дорота Вельман, Джоанна Моро, Барбара Курдей-Шатан, Сарса, Ганна Кальчинська, Зоф’я Віхлач, Магда Бочарська, Кароліна Корвін-Піотрковська, Джоанна Ябльчинська, Маріка, Наталія Пшибиш, Рені Юсіс, Магда Шейбал.

За значний внесок та виявлену доброту — дякуємо всім учасникам, а також волонтерам та нашій надійній знімальній групі