Я знаю п’ять випадків, коли наші жилети врятували чиєсь життя. Ми отримуємо таку інформацію та слова подяки. Це надає нам сили. Але ми також відчуваємо відповідальність.
«Зібрати куленепробивний жилет нескладно. Я вставляю в тканинний чохол дві сталеві пластини — пряму для спини та закруглену для передньої частини. Додайте до цього антитравматичну піну та гуму, що захищає від уламків, і все готово. Ми виробляємо 100-150 штук за зміну», — розповідає 28-річна Зофія Гула, яка донедавна була волонтером і вже кілька днів співпрацює з Фундацією «Відкритий Діалог».
Жерстяний склад у варшавському районі Урсус. До лютого у ньому містилася майстерня з ремонту. Тепер частину заводу віддано під виготовлення бронежилетів для України. Гори кришок та металевих пластин лежать між витворами мистецтва. Нелегко знайти у Варшаві склад за розумною ціною (бажано безкоштовний, щоб гроші від зборів йшли на виробництво, а не на оренду), з великою площею та в хорошому місці.
Зофія Гула: «Місце розташування має велике значення, більшість добровольців приїжджають на громадському транспорті після роботи. Чим простіше доступ, тим більше людей прийде і тим більше жилетів буде зроблено. На початку було більше волонтерів, а зараз їх не вистачає. Перші кілька тижнів був такий романтичний підйом. Люди брали відпустку, щоб працювати з нами. Але тепер свята закінчились.
У нас є ранкові, денні та нічні зміни. Результати залежать від постачання матеріалів. Буває, що нам доводиться щось чекати, тому трапляються простої. А потім лунає телефонний дзвінок і все в зборі! Хоча я невеликого зросту, я роблю все, що роблять хлопці, тільки не ношу жилети. Готовий виріб важить 11 кілограмів. Заради цих жилетів я покинула роботу. Півтора року я просиділа у корпорації. Але це було не для мене. Тут я почуваюся серед своїх людей. У Фундації я заробляю не так багато, як у корпорації, але я розумію сенс того, що я роблю».
МИ ДОВЕДЕМО, ЩО ДВОРЧИК НЕ МАЄ РАЦІЇ
«Понад дві тисячі наших жилетів уже знаходяться в Україні», — сказав Лукаш Кренчик, відповідальний за склад та логістику. — «У четвер, 24 лютого, Росія почала напад. У п’ятницю ми вже все організовували. Спочатку ми купували обладнання скрізь, де тільки могли. Наприклад, із надлишків британської армії. То були абсолютно нові бронежилети, тільки дизайн за цей час змінився, тому вони лежали і припадали пилом. Ми купували їх у польських військових магазинах, у груп, які займаються реконструкцією подій і навіть зі знімального майданчика — хтось мав сто жилетів, бо простіше було купити справжні, ніж шити реквізит для батальних сцен. На початку березня на ринку майже нічого не лишилося. Якщо хтось і виставляв на продаж один бронежилет, то за ціною, що значно перевищує звичну. Наприклад, 8 000 злотих замість 2 000. Стало зрозуміло, що ми повинні розпочати власне виробництво. Міхал Дворчик, голова канцелярії прем’єр-міністра Польщі, ще у лютому заявив, що «такого асортименту сьогодні практично не існує». Ми поставили собі за мету довести, що ми його знайдемо. В останній місяць у нас було так багато роботи, що я не мав часу сісти за стіл. Я теж залишив свою попередню роботу, щоб працювати тут. Я був водієм таксі. Поляк може це зробити. Навіть прихильник лівих поглядів».
Бартош Крамек, Голова Ради Фундації «Відкритий Діалог»: «У 2013-2015 роках ми також відправляли з Польщі бронежилети та каски. Спочатку я був у Києві, потім почалися бойові дії на Донбасі — я бачив, які були потреби. На Майдані люди ходили у лижних та будівельних касках, хоч вони ні від чого не захищали. На сході України було ще гірше. У добровольців не було навіть найпростішого спорядження, часто кожен споряджав себе сам. Зараз у регулярних збройних силах справи кращі, але й там не вистачає захисного спорядження. Є люди, які вступили до лав територіальної оборони у кросівках. В урядів складні бюрократичні процеси, їм доводиться дотримуватись формальних процедур та діяти у великих масштабах. Ми купуємо все, що можемо, та скрізь, де можемо, по 10, 50, 100 штук за раз. Ми не можемо самі робити шоломи, але бронежилети робити простіше.
Кожен українець може заповнити форму на сайті Фундації та, як правило, отримати від нас обладнання протягом кількох днів. Ті, хто можуть — оплачують витрати. Ті, хто не може собі цього дозволити — одержують його безкоштовно. Жилети також спонсоруються приватними компаніями, організаціями та навіть протестантськими церквами та громадами з усього світу. Іноді ціла українська сім’я робить свій внесок, щоб забезпечити спорядженням «свого чоловіка», який вступив у бій. В українській дійсності від командирів окремих підрозділів також очікується особлива оперативність — пошук грошей та контактів за кордоном, організація спорядження для своїх бійців. Потім вони надсилають нам фотографії, свідчення того, як це обладнання використовувалося. Насамперед ми надавали допомогу нашим друзям та друзям наших друзів, оскільки покладаємося на рекомендації та власні контакти в Україні. Відтак ми можемо перевірити, кому відправляється обладнання. Зрештою, НУО — це не контррозвідка, тому ми не можемо бути на 100% впевнені, що щось не стане предметом подальшої торгівлі. На це немає ні часу, ні ресурсів, ми покладаємось на певний рівень довіри.
Проте бувають моменти, коли емоції беруть гору. Бували бійки між українцями на польських складах. Два отримувачі прибули одночасно, і кожен думав, що певна партія жилетів призначена саме для нього. Нам також доводиться сортувати речі, які отримує Фундація. Наприклад, можна знайти хороший, робочий, але забруднений кров’ю жилет від солдата, пораненого під час операції. Надіслати його чи викинути? У нас також була партія нових жилетів, із сертифікатами, але трохи іржавих. Ця іржа зовні не має жодного значення з погляду рівня безпеки. Ви повинні пам’ятати, що це війна, а ми не професійна збройова компанія, а лише купка шалених аматорів. Ми вдосконалюємо процес, проводимо випробування на стрільбищах, але працюємо в умовах величезного дефіциту часу — все має бути зроблено якнайшвидше.
Мобілізація в цьому питанні перевершила всі мої найсміливіші очікування. За десять днів ми зібрали майже 2,5 мільйони злотих через платформу краудфандингу Zrzutka.pl. Разом із внесками, зробленими безпосередньо на рахунок Фундації, за місяць ми зібрали понад 10 мільйонів злотих. Спочатку ми мали 10 осіб, сьогодні — 30, а також понад 100 волонтерів. Ми діємо у двох напрямках.
Ми організуємо допомогу біженцям: житло, харчування, транспорт, а нещодавно організували велику програму переселення за межі Польщі. Водночас ми відправляємо в Україну жилети, шоломи, рації, машини швидкої допомоги, ліки, бинти, військові аптечки та кровоспинні засоби. Ми навіть відправляємо дрони.
Усі діють поспіхом, бо іншого виходу немає. Були донори із США, які відправляли по 200 000 доларів — хоча вони нас зовсім не знали, — вважаючи, що їхні кошти будуть використані з користю. Постачальники працюють на основі передоплати. Першу партію жилетів на 0,5 млн злотих довелося сплатити одразу після отримання інформації про їхню наявність на рахунок компанії, яку ми зовсім не знали. Її власник не лише не обдурив нас, а й став нашим головним партнером. Обсяг довіри та готовність до співпраці, що виникають у таких ситуаціях, просто неймовірні. Водночас законодавство змінюється. Тепер уже не потрібна концесія на покупку, але про кожну поставку необхідно повідомляти посольство України та Міністерство технологій. Отримання дозволу на експорт може тривати кілька днів. Тому на практиці ми використовуємо різні, можна сказати, «альтернативні» рішення».
40 ПОСТРІЛІВ
Анджей Долецький, лідер руху «Вільні коноплі» та волонтер Фундації «Відкритий Діалог», надіслав мені позначку на карті з координатами стрільбища на території колишнього заводу FSO у районі Жерань. Саме тут проходять випробування «саморобних» жилетів. Спершу було трохи нервово, прийшло багато глядачів. Тут були українці, які чекали на чергову партію бронежилетів, два колишні морські піхотинці США, які напередодні прибули зі Львова і збиралися повернутися туди з новим запасом жилетів, кілька польських добровольців, яким потрібно було швидко увійти в курс справи, оскільки вони розпочали виробництво жилетів.
Ми надягаємо звукоізолюючі навушники і заходимо всередину. Замість мішеней для стрільби розміщуємо куленепробивні жилети. Діємо швидко, тому що тир заброньовано до хвилини. Усі знімають, щоб надати докази випробувань. Адже жодних офіційних паперів немає. Один українець запізнюється, він приходить, коли ми вже покинули тир. Він обурено каже: «Я розумію, що тест відбувся, але я його не бачив. Я маю це побачити». Відео йому було замало. За три години він прийде знову, з наступною групою.
Тести проходять під наглядом Каміла (назвемо його так, він колишній солдат польської армії, а зараз співробітник збройової компанії, який вважає за краще залишатися інкогніто).
Каміль: «Сертифікація у Військовому інституті техніки та озброєння триває два-три місяці. А українцям потрібне обладнання якнайшвидше. Тому ми працюємо у двох напрямках: з одного боку, ми вступили у процес сертифікації, а з іншого — постійно відправляємо жилети, які проходять наші випробування. Ми не можемо відтворити лабораторні умови військового інституту. Проте ми робимо найголовніше: ми стріляємо по жилетах із тієї ж зброї, яка сьогодні використовується в Україні. В основному це АК (автомати Калашнікова), АР, гвинтівки Мосіна, СВД . Загалом по бронежилету проводиться близько 40 пострілів з відстані 10, 25 та 50 метрів. Ми впевнені, що спорядження, яке ми відправляємо в Україну, відповідає високим американським стандартам — це жилети класу 3+ та 4 (де 4 — найвищий рівень захисту). Для переважної більшості бійців достатньо 3, оскільки 4 означає захист від протитанкових боєприпасів, випущених із снайперських гвинтівок, які рідко використовуються у цій війні. Але ж ви знаєте, що психологія теж має значення, всі хочуть рівень 4».
П’ЯТЬ ЖИТТІВ
Крамек: «Я знаю п’ять випадків, коли наші жилети врятували чиєсь життя. Ми отримуємо таку інформацію та слова подяки. Це надає нам сили. Але ми також відчуваємо відповідальність. Обладнання, яке ми виготовляємо, має бути досить безпечним. Звідки ми одержуємо пластини? Вони виготовляються в Польщі із сертифікованої сталі. Є підприємства важкої промисловості, які швидко налагодили виробництво. Раніше вони виготовляли сільськогосподарські машини, а тепер додатково виготовляють, наприклад, 1 000 штук сталевих пластин. Деякі компанії роблять це без маржі, а частина — заради прибутку. Крім власного виробництва, ми купуємо, наприклад, сертифіковані арамідні жилети (які легші і сучасніші за сталеві) з Ізраїлю. Це ізраїльська компанія та їхня технологія, але виробляються вони в Китаї. Це трохи кумедно, адже китайська влада схильна підтримувати Путіна.
Наше виробництво переїжджає вже вчетверте. Спочатку була Саска Кемпа, Банківська площа, потім Урсус, тепер Воля. Волонтерам простіше добиратиметься до вулиці Колейова. Можливо, до нас приєднаються нові люди? Запрошуються усі охочі, а молодь отримає сертифікат про завершення роботи як волонтера для школи».
Джерело: wyborcza.pl
