• Дата

Українських журналістів звільнили з полону в Слов’янську

  • 08.05.2014
  • Автор: Редакція

8 травня 2014 року в приміщенні УНІАН відбулось прес-конференція з нагоди звільнення з полону українських журналістів – Сергія Лефтера та Артема Дейнеги.

Останнім часом на сході України все частіше трапляються випадки захоплення і утримання в полоні українських та іноземних громадян. Як зазначає представник Фонду «Відкритий Діалог» в Україні Андрій Вальчишин: «Під час будь-яких протистоянь у всьому світі, журналісти та медики мають статус недоторканності. Проте в Україні російські терористи не лише затримують представників цих професій, але і спекулюють їх життям та здоров’ям».

Сергій Лефтер, який три тижні провів у полоні російських терористів в місті Слов’янськ, 8 травня нарешті повернувся до Києва. Разом з Сергієм вдалося врятувати та переправити до столиці Артема Дейнегу, якого було захоплено в полон 13 квітня. Артем Дейнега робив прямі репортажі зі Слов’янська та оприлюднював їх через мережу Інтернет, в чому і був звинувачений російськими терористами. Проте він не зміг взяти участь у прес-конференції, хвилюючись за рідних, які досі перебувають в небезпечній зоні. Сам Артем наразі знаходиться в безпеці у Києві, його фізичних стан задовільний.

Сергій Лефтер відбув у місто Слов’янськ (Донецька область, Україна)14 квітня 2014 року для написання репортажу з місця подій. 17 квітня стало відомо про його захоплення в полон. Сергій Лефтер, працюючи незалежним журналістом Фонду «Відкритий діалог», реалізовував місію спостереження за ситуацією на Сході України, а раніше працював спостерігачем у Криму.

Під час прес-конференції у Києві 8 травня Сергій розповів журналістам про перебування у полоні. «15 квітня я знаходився у центрі міста Слов’янськ і розмовляв по телефону із представниками Фонду «Відкритий Діалог», описував ситуацію на сході України. До мене підійшло два чоловіка і затримали під приводом перевірки документів. Коли виявилося, що я був на Євромайдані, мене звинуватили у співпраці з «Правим Сектором» та шпигунстві. Наступні 2,5 тижні я провів у полоні.

Особливо тяжко було перший тиждень. У мене були зв’язані скотчем руки та ноги, заклеєні очі. Мені постійно погрожували, називаючи «правосєком», «бендеровцем», «журношлюшкой». Два рази на день нам давали їжу, яку передавали родичі місцевих жителів, які теж перебували у полоні. Спали ми на полу. В особливо холодні ночі тулилися один до одного, щоб зігрітися.

Було невідомо, чого чекати, і це найстрашніше. Спочатку зі мною сиділо два хлопця з «Правого Сектору». Скоро їх забрали, начебто на обмін. Коли я вийшов на свободу, я впізнав цих хлопців на фото в Інтернеті – їх знайшли з розпоротими животами та слідами знущань разом із депутатом Володимиром Рибаком. Під час допиту мене били, але у порівнянні з іншими, це «гладили». Я чув крики інших полонених та звуки ударів із сусідніх кімнат.

Останній тиждень було вже легше. Мені розв’язали руки та ноги, декілька разів на день випускали на вулицю прибирати територію. Це було щастя – можливість рухатись та дихати свіжим повітрям – в найменших кімнатах, де тримають полонених, дуже тісно і рухатись неможливо».

Сергія Лефтера звільнили з полону 2 травня близько 22:30 ночі. Документи, техніку, гроші не повернули. За свідченням останнього, на той момент в полоні ще залишалось декілька чоловік: режисер Павло Юров з колегою Денисом та 19-річний студент із Києва Ігор. Подальша доля полонених невідома.

Вивезти Сергія зі Слов’янська та перевезти до Києва допоміг російський журналіст, волонтер Фонду «Відкритий Діалог» Віктор Майстренко. «Було три головні проблеми, - розповідає пан Майстренко, - звільнити Сергія з полону, знайти безпечне місце перебування в Слов’янську, знайти спосіб вивезти до Києва. Було кілька невдалих спроб виїхати із Слов’янська, під час одної з яких нашу машину обстріляли озброєні люди». Віктор Майстренко не зміг надати всі подробиці визволення журналістів, проте, за його словами, допоміг паспорт громадянина Росії: «На блокпостах стоять, в основному, п’яні чоловіки з кримінальним минулим, які дуже позитивно ставляться до росіян».

На питання журналіста, чи допомагали відповідні владні органи України у визволенні Сергія Лефтера, Андрій Вальчишин розказав, що коли 17 квітня у Фонді дізналися про зникнення співробітника, відразу звернулися в Органи внутрішніх справ, зокрема в Службу безпеки України. Проте реакція була дуже повільною. Лише 21 квітня було отримано відповідь від Донецької обласної міліції, що наразі недостатньо даних про захоплення в полон Сергія Лефтера. Андрій Вальчишин зауважив: «Тема заручників сьогодні має бути номер один в українських правоохоронних органах. Потрібно залучати європейську спільноту та надавати їм об’єктивну інформацію про події в Україні. Сьогодні Росія, яка має необмежені ресурси, купує політиків в Європі, нав’язуючи думку про сепаратизм в Україні».

Сергій Лефтер дав декілька порад, як поводити себе у полоні: не здійснювати спротив, щоб не давати приводів для покарання; не брехати на допиті – це помітно; не спілкуватися українською мовою та не мати ніякої української символіки; підчистити соціальні мережі перед поїздкою на Східну Україну. В свою чергу, Віктор Майстренко зазначив: «Не потрібно їхати у неспокійні регіони, щоб подивитися. Там знаходяться нехороші люди, які тримають людей в полоні для створення «картинки для ТВ» або «живих щитів» при атаках. Там не допоможуть ні адвокати, ні гроші».

Наостанок Андрій Вальчишин наголосив: «Я хочу подякувати за підтримку та допомогу українським та міжнародним медіа, а також правозахисним організаціям. Разом з тим, я висловлюю особливу стурбованість долею тих людей, які й досі є заручниками у терористів. Після звільнення місії ОБСЄ голоси на їх підтримку стали значно слабшими. Ми закликаємо українські правоохоронні органи прикласти максимум зусиль для безумовного звільнення всіх полонених на території України».