Ключовою віхою минулого місяця, яка вплинула на хід передвиборчого процесу в Україні, стало об’єднання деяких опозиційних сил в єдиний список, що істотно змінило конфігурацію на виборчій шахівниці. Опозиційні лідери роблять спроби зіграти в гру з ненульовою сумою, коли виграш одного з гравців не означає програшу інших, і навпаки. Фактично, це обопільне використання всіх всіма зі збереженням взаємної вигоди для всіх гравців. Хтось з гравців грає в подвійну, хтось — у потрійну гру, але чи є небезпека для демократичних сил наступити на свої звичні граблі, коли в результаті потенційних внутрішніх конфліктів можуть програти всі учасники конфлікту?
Тюремне ув’язнення Тимошенко: гол у свої ворота.
Точкою відліку більшості інформприводів минулого місяця, які стосувалися виборчого процесу в Україні, стали події навколо утримання Юлії Тимошенко під арештом. Ряд найвищих чиновників країн ЄС вважають, що ув’язнення Юрія Луценка та Юлії Тимошенко має під собою не лише юридичну основу, а й політичні мотивації. Це призвело до занепокоєння міжнародної громадськості станом захисту прав в Україні та реальним гальмуванням процесу євроінтеграції, що робить, зокрема, найближчі перспективи ухвалення Договору про асоціацію ще більш примарними.
Рішення про призупинення ратифікації Договору про асоціацію у зв’язку з політичними переслідуваннями лідерів української опозиції висловили Міністри закордонних справ Німеччини, Чехії, посольство Великобританії. Разом з тим, 14 з 19 запрошених на саміт глав держав Центральної Європи відмовилися приїжджати в Україну на знак протесту проти ставлення української влади до екс-прем’єра Юлії Тимошенко. Від цього відношення, як заявила Президент Литви Даля Грібаускайте, залежить європейська перспектива України. Через це може постраждати і Євро-2012, яке мають наміри бойкотувати ряд високопоставлених чиновників ЄС.
Українська влада своїми діями налаштувала проти себе міжнародну громадськість і втратила частину електоральної підтримки. Якою може бути мотивація таких дій? Можна припустити, що це бажання посилити свою легітимність серед деякої частини виборців. Це робиться шляхом актуалізації фактора насильства (power), що й знайшло своє вираження у затриманні лідерів опозиційних сил. Проте, як наслідок, влада, яка, можливо, своїми діями готувала опозиції пастку ізоляції, сама потрапила в неї. Опозиція почала активніше робити акцент у своїй риториці на злочинному, кримінальному характері влади й її корумпованості (розкрадання скарбниці, будови чиновницьких маєтків). На тлі деідеологізіровнності української політики риторика опозиції говорить про її наміри побудувати цілісний міфологічний образ в очах виборців на основі протиставлення себе іншому «полюсу». Поки що робляться спроби сформувати такі полюси політичної боротьби на лінії «опозиція — влада»: «Демократичний — авторитарний», «проєвропейський — проросійський», «корумпований і мафіозний — відкритий і чесний», «жертва — борець — узурпатор — кат». Наступним етапом у виборчій боротьбі для опозиції став процес переговорів щодо об’єднання.
Об’єднання опозиції: на стику інтересів еліти.
Минулі президентські вибори підтвердили, що через протистояння між різними опозиційними кандидатами вони програли все. Таким чином, перебуваючи в конфронтації, лідери опозиції у сумі отримали менший виграш. Напередодні парламентських виборів цього року лідери опозиційних партій знову почали підраховувати вигоди і втрати від можливого об’єднання в один список. Нарешті, партії «Батьківщина», «Фронт Змін», «Народна самооборона», «За Україну!», Народних Рух України і партія «Реформи і порядок» пішли на вибори єдиним списком.
Натомість партія «УДАР» та ВО «Свобода», які мають яскраво виражену особистісну орієнтацію на лідера, вирішили, що вигоди від об’єднання з «Батьківщиною» і «Фронтом Змін» не покривають втрат (і збитків). Віталій Кличко, покладаючись на свій авторитет, розраховує на 10% підтримки виборців. Однією з сильних сторін його кампанії, що утримує його від об’єднання з Тимошенко і Яценюком, є «новизна» цього політика, якому вигідніше представлятися перед виборцями поза «бекграунду» (фону) Тимошенко і Яценюка. ВО «Свобода» обґрунтовує своє бажання самостійно йти на вибори особливістю свого електорату, більша частина якого не підтримує об’єднання. «Громадянська позиція» Анатолія Гриценка, оцінюючи рівень своєї підтримки в 3,5%, також не приєдналася до Форуму об’єднаної опозиції: швидше за все, її не задовольнили умови, зокрема, кількість наданих місць в єдиному списку. Також А. Гриценко вважав, що очолювати єдиний список повинна фігура, рівновіддалена від усіх партій.
Важливо, що саме самостійний похід партій «УДАР» і «Свобода» на парламентські вибори є, на думку Ю. Тимошенко, найбільшою загрозою. Вона обґрунтовує це небезпекою фальсифікацій, внаслідок яких голоси виборців, віддані за ці дві партії, фактично підуть на користь влади.
Можливо, для лідерів «Народної самооборони», партій «За Україну» і ПРП об’єднання з Ю. Тимошенко — це єдиний шанс потрапити до парламенту, оскільки вони занадто слабкі для того, щоб зробити це самостійно. А союз «Батьківщини» і «Фронту Змін» — обопільно вигідний для обох лідерів цих партій. Ю. Тимошенко, не дивлячись на декларацію Форуму об’єднаної опозиції, офіційно не може бути першим номером у списку партії. Водночас, А. Турчинов і Сергій Власенко не можуть претендувати на нових лідерів «Батьківщини» і не змогли б виграти самі, без електорату Яценюка. Тому в Тимошенко з’являється шанс на те, що опозиція, граючи на карті ув’язненої Тимошенко, в сумі виграє вибори, і лідер «Батьківщини» зможе незабаром вийти на свободу.
Разом з тим, Яценюк отримує шанс стати лідером опозиції, адже фактично він буде першим номером в об’єднаному списку. Якщо ж після виборів Тимошенко не вдасться звільнити з в’язниці (враховуючи те, що прокуратура готова висунути їй ще одне обвинувачення — у вбивстві Щербаня), то перспективи Яценюка на те, щоб стати «наступником» Тимошенко на опозиційному полі, зростають. Таким чином, політичні перспективи Яценюка залежать як від результатів виборів, так і від того, вийде Тимошенко з в’язниці чи ні. Та в будь-якому разі Яценюк від об’єднання з «Батьківщиною» втрачає менше, ніж отримує.
Електоральні настрої і прогнози
Якщо з питань доступу до ресурсів і до столу прийняття рішень опозиційні сили, зрозуміло, поступаються владі, то їх символічний капітал, як показують соціологічні опитування, є дуже високим. Особливо цікаво стало спостерігати за динамікою соціологічних рейтингів після об’єднання «Батьківщини» і «Фронту Змін» у єдиний список.
Дані соціологічних опитувань свідчать про те, що на сьогодні об’єднаний список «Батьківщини» і «Фронту Змін» набирає приблизно рівну кількість голосів з Партією регіонів (яка, в свою чергу, об’єднана з «Сильною Україною» Тігіпка). Опитування Київського міжнародного інституту соціології, проведене з 14 по 26 квітня, показало незначну перевагу тандему «Батьківщини» і «Фронту Змін» над Партією регіонів — 15,9% і 15,6% відповідно. До парламенту також проходять Комуністична партія (4,7%) і УДАР (5,9%). Свобода і «Україна — Вперед» (лідер — Н. Королевська), за результатами досліджень КМІС, не дотягують до прохідного бар’єру 2,8% і 2,3% відповідно.
Ці дані трохи відрізняються від результатів опитування, проведеного Центром Разумкова з 14 по 19 квітня. Згідно з їхніми даними, Партія регіонів (23,3%) поступається «Батьківщині» (26,8%). «УДАР» отримує 10,1%, Комуністична партія — 7,3%. На відміну від опитування КМІСу, прохідний бар’єр долають «Свобода» (5,7%) й «Україна — вперед!» (5,4%). За межами прохідного бар’єру залишаються «Громадянська позиція» (2,9%). Не може не звернути на себе увагу та кількість виборців, яка не планує брати участі у голосуванні — за різними даними це число коливається від 13% до 20%.
Та якщо на сьогодні можна передбачити перемогу опозиції за партійними списками, то дуже важко спрогнозувати результати за мажоритарними округами. На думку деяких експертів, тут має перевагу Партія регіонів. Саме від депутатів-мажоритарників буде багато в чому залежати майбутня конфігурація сил в парламенті.
Отже, поки що результати соціологічних досліджень показують тенденцію падіння рейтингу Партії регіонів і вирівнювання його з рейтингом тандему Тимошенко-Яценюк. Далі все залежатиме від успішності стратегій «УДАР» і «Свободи» в наборі голосів, а також і від того, чи зможе об’єднана опозиція уникнути конфліктів з поділом місць у списках й мажоритарних округах і чи не спровокують особисті амбіції двох сильних лідерів конфлікти в лавах опозиції. Не будемо применшувати шанси й «Громадянської позиції», у якої, як і у двох попередніх партій, також з’являється можливість переманити на свою сторону тих, хто ще не визначився (а за даними КМІСу їх кількість складає 24%.)
Зараз опозиційні гравці вирішують для себе найбільш оптимальну стратегію, і ключовим у прийнятті рішення є інтерес еліт — лідерів партій. Міжнародний тиск на український уряд, новий формат об’єднаної опозиції, падіння рейтингів влади — все це призводить до того, що опозиція отримує додаткові «карти» для своєї гри. Не дивлячись на проголошену на Михайлівській площі програму Форуму об’єднаної опозиції ключовим залишається апелювання, проте, не до переконань громадян, а до емоцій, звинувачень та прикладів «жертви», а також маніфестація самих себе за рахунок протиставлення опонентам.
До того ж, після приходу до влади опозиція обіцяє провести люстрацію чиновників і ревізію доходів їх сімей — тобто боротьба зі спільним ворогом залишається одним з головних повідомлень опозиції. Враховуючи, що однією з передумов переходу до консолідованої демократії прийнято вважати не стільки результат політичної боротьби, скільки правила і методи її ходу, то дії влади щодо укладення лідерів опозиції, з одного боку, і заяви опозиції з приводу ревізії та люстрації чиновників після приходу до влади, з іншого боку, свідчать про небезпеку того, що опозиція хоче відплатити владі «тією ж монетою». Та це залежатиме від результатів виборів. До того часу ще дуже багато чого може змінитися.