21.11.2013 Кабінет міністрів України прийняв розпорядження про призупинення процесу підготовки до укладення Договору про асоціацію між Україною, Євросоюзом, Європейською спільнотою з атомної енергії та їх державами-членами. Стимулом цього рішення стала, згідно з розпорядженням, «необхідність забезпечення національної безпеки України», а також «відновлення торговельно-економічних стосунків з Російською Федерацією і іншими країнами-учасницями СНД». В той же час, президент України Віктор Янукович на форумі у Відні заявив, що «Україна йшла і далі йтиме шляхом євроінтеграції». Така непослідовність України свідчить про наявність кулуарних домовленостей між президентами України і Росії, а також іншими учасниками Митного Союзу – Казахстаном і Білоруссю. Так, приміром, не була обнародувана інформація про те, що ж обговорювали президенти Росії і України на неформальній зустрічі у Сочі 27.10.2013 . Не виключено, що темою цієї зустрічі було обговорення вступу України в Митний союз.
Зірвання підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзомозначає для України, передусім, відмову від європейських цінностей з захисту прав і свобод громадян. Крім того, це погіршить економічну ситуацію всередині країни, а також стане черговим негативним сигналом для іноземних інвесторів. Відмова від підписання асоціації матиме негативні наслідки, в першу чергу, для українського суспільства. Згідно з останніми результатами соцопитувань, 58% населення України підтримує асоціацію з ЄС, що свідчить про вибір українцями європейського майбутнього. Також зміна зовнішньополітичного курсу держави може стати додатковим чинником дестабілізації напередодні президентських виборів 2015 року.
Європейський союз висуває конкретні вимоги щодо реформування українського законодавства, припинення порушень у сфері прав людини і змін судової гілки влади. Найбільше це стосується разючих випадків виборчого правосуддя і скрутного становища ув’язнених за політичними мотивами в Україні.
Чому українська влада дозволяє собі такі рішення?Відповідь на це питання вибудовується з довгого списку звітів з порушення прав людини, фальсифікації виборів, обмеження свободи слова, співпраці спецслужб з країнами Митного союзу і Шанхайської організації співпраці (ШОС) до такої міри, що викрадаються представники громадянського суспільства просто з вулиць, відкриваються кримінальні справи «на замовлення».
Інтеграція з Росією і Казахстаном не сприятиме поліпшенню ситуації з правами людини в Україні. Разом з багатьма міжнародними правозахисними організаціями Фонд «Відкритий Діалог» звертає увагу світової громадськості на порушення прав людини у країнах Митного союзу. Більш тісна інтеграція з Росією і Казахстаном може призвести до поглиблення співпраці країн Митного союзу в переслідуванні політичних опонентів.
Фонд «Відкритий Діалог» вже описував випадки співпраці спецслужб України, Росії і Казахстану, наслідком чого стали незаконні викрадення людей і переслідування за політичними мотивами неугодних владі діячів.
Окрім власного списку політичних ув’язнених і політичних емігрантів –Юлії Тимошенко,Юрія Луценка, Богдана Данилишина, Валерія Іващенко і інших українська влада в рамках «дружньої допомоги» переслідує вже іноземних політичних опонентів. Найбільш гучне і неоднозначне з останніх – запит у Францію на екстрадицію казахстанського політика Мухтара Аблязова. Аналогічний запит скеровано в Чеську Республіку у справі Тетяни Параскевич.Перед цим Україна «відрізнилася» викраденням російського активіста Леоніда Развожаєва.
Зірвання підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом означає для України втрату найважливішої за останнє десятиліття можливості економічного та соціального розвитку і може бути вирішальним чинником дестабілізації у країні перед майбутніми парламентськими і президентськими виборами.
Не менш важливим чинником, що ставить під загрозу стратегічні перспективи України як держави, є непублічні політичні домовленості бізнес-еліти і найближчого оточення Президента В. Ф. Януковича, які ставлять свої корпоративні інтереси вище за інтереси суспільства.
Представники опозиції, громадянського суспільства і міжнародних організацій неодноразово закликали владу України піти на компроміс і прийняти рішення, виходячи з відповідальності за траєкторію розвитку, за майбутнє українського народу. Проте власні корпоративні інтереси пануючої еліти можуть виявитися домінуючими не лише у вирішенні долі людей, але й у визначенні перспектив існування української державності як самостійного і рівноправного члена світової спільноти. Єдине, що може зупинити беззаконня правлячої української еліти – це рішуче волевиявлення українського громадянського суспільства, яке ми спостерігаємо на даний момент у більшості українських міст і навіть за межами України.
