Хто такі протестувальники на українському Майдані? Чи вірять вони у перемогу? Якими засобами влада намагається запобігати ескалації протестів? На ці та ряд інших запитань намагалися відповісти учасники зустрічі «Розповіді з Майдану», організованої 23 січня 2014 р. науковим гуртком «Ars Politica» Варшавського університету.
Гостями зустрічі були депутат Європарламенту Павел Коваль, депутат Сейму РП Марцін Свєньціцкі, Голова Ради фонду «Відкритий Діалог» Бартош Крамек, а також журналісти порталу Eastbook.eu – Томаш Пєхаль і Константи Ходковскі. Усі доповідачі на власні очі спостерігали за різними етапами розвитку ситуації на Україні. Свої спостереження вони представили у хронологічній послідовності, намагаючись відтворити перебіг протестів у Києві.
– Я був на Майдані вже в листопаді, майже відразу після перших повідомлень про розвиток ситуації в Україні. Цей початковий Майдан мав зовсім інший характер, ніж те, що можемо спостерігати сьогодні. Це була низова, радісна, майже фестивальна ініціатива, все відбувалося мирно. Ми бачили тільки зачаток того, що мало статися пізніше – розповідав Константи Ходковскі з порталу Eastbook.eu.
– До Києва я приїхав ще тоді, коли це була мирна студентська революція. Люди трактували Майдан як народне волевиявлення. Спочатку масштаби сподівань молоді і студентів були відносно невеликими – вони домагалися тільки підписання договору про асоціацію з Європейським Союзом, тоді як одночасно опозиція вимагала вже усунення Януковича. Пізніше ці дві групи буквально обмінялися поглядами – говорив у Варшавському університеті Павел Коваль.
Депутат Європарламенту підкреслював, що ще зарано підводити підсумки чи робити аналізи. Крім того, він не мав сумнівів, що одним із головних гравців в українській справі є Росія, і що необхідною є рішуча реакція політичних лідерів країн Європейського Союзу. – Настав час, коли кожен політик повинен відповісти на питання: «Що можна зробити в цій ситуації?», «Що ви вже зробили?» – підсумував Павел Коваль.
«Ніж на горлі»
Марцін Свєньціцкі спостерігав за подіями у Києві тоді, коли проходив саміт у Вільнюсі. – Тоді ще була надія на те, що Янукович підпише договір про асоціацію. Коли він цього не зробив, настрої змінилися діаметрально. Атмосфера значно погіршилася, почалися спроби захоплення урядових будівель, незважаючи на заклики опозиції про припинення таких дій – розповідав Свєньціцкі.
У своєму виступі він зазначив, що Європейський Союз не усвідомив того, що Україна мала фінансовий ніж на горлі, а підписання угоди з Росією ще більше поглибило вплив Москви на Київ. – Допоки Україна буде енергетично залежною від Росії у такій мірі, в якій вона є зараз, то будь-яка політична команда потраплятиме у дуже скрутне становище. Щоби допомогти Україні, ми повинні працювати на зменшення цієї залежності – завершив Свєньціцкі.
Томаш Пєхаль натомість підкреслив, що революцію слід розглядати в цілісному аспекті. – На Майдані з самого початку були присутні дуже різні сили: не лише студенти і політики, але й радикали і націоналісти. Власне у цьому полягає проблема цієї революції, яка є страшенно невигідною для політиків. Проблемою є також відсутність лідера Майдану – особливо кумедним здавалося мені те, що у ЗМІ Кличка називали лідером протестів – аналізував Пєхаль. Він відзначив, що люди лютують. – Вони прямо говорять, що не дозволять плювати собі в обличчя.
Відсутність концепції щодо врегулювання ситуації
Останнім був виступ Бартоша Крамека, який завершив хронологічний опис ситуації в Україні. Він підкреслив, що Майдан був проєвропейським, веселим, а зараз там панує фрустрація, точаться бої, а настрої є радикальними. – Однак, необхідно пам’ятати, що більшість людей на Майдані прагне змін, але не хоче силових рішень. Крім цього, у мене склалося враження, що жодна зі сторін не має уявлення про можливі рішення щодо виходу із ситуації, порушення статус-кво; а баланс щоразу погіршується, є загиблі і поранені. Необхідно, щоб світ почав діяти, щоб відреагував Європейський Союз. Виникає питання, – що ще повинно статися, аби настала така реакція – додав Крамек.
Крім цього, він зазначив, що Майдан стрімко розширюється, а ситуація залишається динамічною і змінюється буквально щохвилини. Він визнав злочинною діяльність служб, яка суперечила усім стандартам, – люди бояться лікарень, де трапляються викрадення, організовані працівниками служб безпеки.
– Я не знаю, чи у Києві вдасться знайти вирішення цієї кризи без зовнішнього втручання, а що довше вона триває, то більше буде жертв – додав у кінці Бартош Крамек.
