Казахстанський правозахисник Вадим Курамшин 8 червня припинив голодування, яке тривало 7 днів. Курамшин відбуває покарання терміном 12 років позбавлення волі в колонії особливого режиму Е 164/4 (Жаман-сопка), розташованій в Північно-казахстанській області.
Перед арештом Курамшин активно виступав на захист прав ув’язнених, за що в 2013 р. був відзначений премією імені Людовика Трар’є, що вручається громадським активістам і адвокатам, які займаються захистом прав людини.
Курамшин описав другий день свого голодування, одночасно згадуючи попередні голодування. Неодноразово керівництво в’язниці і наглядачі намагалися зломити його волю. Нерідко під час попередніх голодувань Курамшин був вимушений працювати нарівні з іншими ув’язненими, які не брали участь в протесті, і прибирати від снігу територію колонії. Він також був змушений знаходитися в їдальні під час харчування ув’язнених і спостерігати, як їдять інші.
Під час цього голодування йому істотно докучав холод, що панує в камері-ізоляторі, відокремленій товстою кам’яною стіною від вулиці, і це незважаючи на літо і спеку зовні. Як пише Курамшин, єдиним способом збереження тепла був постійний рух, виконання різних присідань. Тюремна влада не припиняла спроб зломити Курамшина, що він називає просто «публічною стратою». Він також стверджує: «тюремний комітет (Комітет кримінально-виконавчої системи МВС РК) фактично видав ліцензію на мою ліквідацію. Ні, це ліцензія була видана комітету, і не тепер, а набагато раніше». Курамшин пише також про тиск, який здійснюється керівництвом на ув’язнених для того, щоб залякати і відохотити тих, хто хотів би підтримати його опір. Курамшин турбується також про свою сім’ю, стверджує, що єдиним виходом, щоб уникнути її переслідування, є якнайшвидший виїзд закордон. «Хочу ще пожити, маю таку наївну надію. (…) Що тут довго не проживу – це всім зрозуміло. За винятком тих, хто сидить у великих кабінетах Астани» – пише Курамшин.