– Жили були два брата. Один надумав другого повчати. Коли молодший захворів, старший відтяпав кімнату в його квартирі. Сусіди кажуть: “Як тобі не соромно, це ж твій брат?” А він: “Мій брат погано поводиться. Не хоче женитися на російській дівчині. Знайшов собі німкеню, а вона повія, – таке оповідання написав казахський театральний режисер Болат Атабаєв, 62 роки на своїй сторінці в соціальних мережах.
Влітку 2012 він 20 днів просидів у слідчому ізоляторі. Його арештували, бо публічно підтримав повстання у Жанаозені у грудні 2011 року. Звинуватили у розпалюванні ворожнечі. Режисера відпустили під тиском світової громадськості. Відтоді він живе і працює у Німеччині. У Казахстані діє театр “Аксарай”. Його Атабаєв заснував 2005 року зі своїми студентами. До України режисер приїхав під час своєї відпустки, щоб погуляти Майданом.
– У Німеччині дуже багато про-російськи налаштованих німців — “Путін-ферштейн”, вони себе називають. Кажуть: “Ми розуміємо геополітичні інтереси Путіна”. А волю українського народу куди подіти? От і написав таке жартівливе оповідання — воно і про Казахстан, і Україну.
– Чи правда, що у Казахстані заборонили зберігати використані автомобільні шини?
– Ваші шини — нічний кошмар Назарбаєва. Вони пахнуть майданом і загрозою його трону. Їх шкідливо зберігати у себе, треба одразу утилізувати.
– Люди підкоряються таким правилам?
– Наші люди мовчать, бо бояться. Сам був довго скутий страхом: сидів і харкався у телевізор. А потім набридло, почав публічно виступати. Правда потребує людини, яка її промовлятиме, інакше вона гине. Добровільно взяв на себе роль незадоволеного, противного, незручного. Я уже в тому віці, коли можна не боятися — я відбувся як людина, як режисер. Треба померти — помру. Яка мені різниця, де жити — там чи тут. Питання тільки: рай чи пекло? З погодних умов вибрав би рай, але з огляду на компанію — обрав би пекло — там цікавіше.
– Яка роль театру у тоталітарній країні?
– Люди ходять у театр поплакати чи посміятися, і живуть потім спокійно. Станіславський казав, що глядач має співпереживати, страждати разом із героєм. А Брехт вважав: глядач має спостерігати у театрі головою, не серцем. Думати, погоджуватися чи ні із позицією героя.
– Яким має бути сучасний театр?
– Багато хто каже, що політизувати театр не можна, що мистецтво має стояти осторонь політики. Що спільного між художником і політиком? У обох має бути позиція. Мене дратують художники, які кажуть, що вони поза політикою.
Театр “Аксарай” поставив спектакль “Лавина” (за п’єсою турецького драматурга Тунджера Джюдженоглу – прим.). Сюжет такий: високо у горах є село, де 9 місяців на рік люди розмовляють пошепки, ходять нишком. Тільки 3 місяці на рік вони грають весілля, співають пісень, народжують дітей, ходять на полювання. Живе сім’я: три покоління, у молодих має народитися дитина. У жінки починаються перейми, коли ще народжувати не дозволено. І кричати не можна. Що робити? За законами села старійшини вирішують закопати жінку заживо. Якщо цього не зробити, на село зійде лавина. Батько майбутньої дитини бере рушницю і стріляє вгору. Всі чекають, що зійде лавина. Стріляє знову — лавини нема. Тоді всі зрозуміли, що людьми маніпулювали. Лавина існувала тільки у їхніх головах. Актори всю виставу говорять пошепки, бо той народ боїться навіть крикнути. У Казахстані глядачі дуже добре сприйняли виставу, думаю, вони усе зрозуміли.
– Яку виставу ви б поставили про Україну?
– Посадив би на сцені двох матерів — росіянку і українку. Через них показав би зближення двох народів. Путін думає, що історія країни, це історія війни, а насправді це історія культури. Ці дві матері представляють дві культури, вони обидві оплакують своїх синів. Вони б знайшли мир, розповідаючи одна одній, як росли їхні сини. А тоді б виявилося, що вони були друзями, але опинились по різні боки барикад. Дав би їм обом заспівати разом пісню. А ще хочу поставити спектакль про Сашу Білого.
– Він неоднозначний персонаж, українці по-різному до нього ставляться.
– Боюся однозначних. Однозначний — Янукович і Назарбаєв. Я бачив, як Саша Білий напирав. Розумів, що він грав хама. Це був його захист. Я також граю хама. Я показав би три його сутності: один бунтар, другий — коханець, третій — філософ. Вони би говорили між собою на сцені.
– Ваша історія схожа на історію режисера Олега Сенцова. Що треба зробити, щоб його відпустили?
– Для мого визволення вирішальну роль зіграла Німеччина. В день народження Назарбаєва 6 липня біля казахського посольства у Німеччині влаштували цілий спектакль. На тілі напівоголеної актриси написали “свобода” німецькою і російською. Її почали бити, плювати на неї, обливати кров’ю, тягнути за волосся. Гості, що приїхали на святкування Назарбаєва, були шоковані.
Автор: Катерина КИСЕЛЬОВА
джерело: Gazeta.ua