Івона шукає контактні дані людей, готових допомогти біженцям, на інтернет-форумах, дзвонить до муніципалітетів та центрів допомоги. Маріанна розробила проект із оренди житла для сімей з України. Обидві жінки підкреслюють, що в процесі розселення важливими є два аспекти: час та розуміння потреб як сімей біженців, так господарів, які вирішили дати їм притулок. «Ми трохи ідеалізуємо біженців. Я зрозуміла, що поселення біженця куди завгодно і до будь-кого може бути помилкою», — каже Івона і наводить приклади невдалих розміщень.
Івона та Маріанна познайомилися випадково у групі підтримки на Facebook. Обидві жінки від початку брали участь у допомозі біженцям, хоча й діяли по-різному. Жінки добре знають про основні проблеми, які можуть виникнути під час розміщення біженців. «Важливо чітко розуміти, кого ви хочете прийняти під свій дах і на яких умовах», — каже Івона, яка допомагає біженцям із ринкових павільйонів у Надажині. «Часто говорять про те, що краще дати вудку, аніж рибу. На мій погляд, потрібні ще калоші та гарне відро для риби», — додає Маріанна.
Виставкова зала «Ptak Expo» була переповнена
Івона почала допомагати біженцям, працюючи над проектом «Будинок для незалежних матерів», яким зараз опікується Фундація «Відкритий Діалог». Коли вона забирала одну сім’ю із зали в Надажині, вона зрозуміла, що цієї ініціативи недостатньо, оскільки людей, які потребують довгострокової допомоги, набагато більше.
«Це був початок війни. Я разом із сином пішла до виставкової зали «Ptak Expo». Ми одягли наші жилети добровольців. У залі було десять тисяч геть розгублених людей».
На місці був повний хаос. Інформаційний центр лише створювався. Перед виставковою залою вже збиралися юрби людей. Якоїсь миті сталося щось несподіване. Світловідбиваючі жилети Івони та її сина привернули увагу людей, і прямо перед ними почала вишиковуватися черга нужденних. Завдяки хлопчику, який говорив російською мовою, Івоні вдалося зрозуміти основні проблеми українців. Більшість із них не знали, як вибратися з Надажина, не розуміли польської мови і, найголовніше, їм не було куди йти.
Працюючи в Надажині, Івона познайомилася з літньою парою, яка дуже хотіла переїхати до своєї дочки до міста Радомсько. На жаль, там, де зупинилася жінка, більше не було можливості розмістити нових людей. Мета волонтерки полягала в тому, щоб допомогти цій парі бути якомога ближче до своєї родини. За допомогою своєї сестри Івона зателефонувала до місцевого муніципалітету і знайшла для пари житло ближче до їхньої доньки. Ось так почалася її пригода із розміщення біженців.
«Ви просто повинні розуміти очікування обох сторін»
Коли сім’я, яка потребує житла, з’являється у виставковому залі, Івона обдзвонює муніципалітети, іноді вона розміщує повідомлення в групах допомоги у соціальних мережах. Вона намагається об’єднати потенційних господарів із конкретними біженцями так, щоб очікування обох сторін збігалися.
«Ми трохи ідеалізуємо біженців. Я зрозуміла, що відправляти біженця куди завгодно до будь-кого може бути помилкою. Інша сторона теж має свої вимоги, і це потрібно прийняти», — підкреслює вона.
Вона додає, що бувають такі ситуації, коли особи, які приймають біженців, мають зовсім відмінне уявлення про сім’ю, яку вони розміщують в себе.
«Сторона, що приймає, теж має право на свої вимоги. Наприклад, вона може очікувати, що люди, яких вона розміщує, ходитимуть на роботу, а їхні діти — до школи. Але не всі, хто прибуває, готові працювати. І також не всі готові приймати незнайомих людей. Ви також можете зіткнутися з проблемними людьми».
У процесі розселення Івона також зіткнулася з біженцями, яких не влаштовували надані пропозиції. Кожен, хто виїхав із охопленої війною України, має різне походження, різні звички. Івона намагається врахувати якнайбільше чинників.
«Ви не завжди знайдете ідеального біженця»
Нині майже кожен процес розселення відбувається успішно. Спочатку виникали різні непередбачувані ситуації. Це змусило Івону діяти більш обдумано.
«До мене звернулася одна жінка, яка організувала будинок для жінок-біженок. Вона дуже хотіла прийняти матір із дитиною. У мене просто не було для неї нікого, хто б відповідав цим умовам. Але наприкінці дня до мене підійшла засмучена жінка, яка сказала, що не може залишатися тут із двома маленькими дітьми. Вона приїхала до виставкової зали «Ptak Expo» за день або два до цього. Я попросила господиню будинку розмістити цю сім’ю. Її забрали того ж дня, і це була помилка», — каже вона.
Івона пояснює, що українку не перевірили належним чином. Згодом з’ясувалося, що вона мала алкогольну залежність. Жінка знайшла пляшку алкоголю та почала погрожувати іншим жінкам-біженкам. До кінця дня виникли проблеми.
«Я не знала, що робити. Чи маю я піддавати цих дітей ще одній травмі? Я хотіла організувати психологічну консультацію для цієї жінки та перевести її в місце, де вона могла б боротися зі своєю залежністю. У мене нічого не вийшло. Тим часом вона поїхала до подруги в Ілаву, і я втратила із нею зв’язок».
Робота на повний робочий день
Наразі перевірка біженців займає кілька днів. Це дозволяє простежити за їхньою поведінкою, дізнатися, як вони ставляться до своїх дітей і чи не мають вони залежностей. Після цього процес переселення відбувається набагато гладкіше. Будь-яка людина, яка бажає прийняти сім’ю з України, також проходить ретельну перевірку. Перевіряється також і людина, яка приїжджає за біженцями. Записуються документи, та Івона отримує номер телефону господарів, щоб підтримувати зв’язок з ними.
Протягом останніх місяців Івона розселяла до десятка людей на день. Зокрема були й особливо складні випадки.
«Я дізналася про маму з двома дітьми, яка проходить лікування від залежності, бо вона була героїновою наркоманкою. У неї закінчувалися ліки. Їй потрібно було отримати спеціалізовану допомогу, щоб не допустити рецидиву залежності. Одна група у Facebook допомогла нам. Пані Адріана Поровська з Камілліанської місії соціальної допомоги надіслала мені повідомлення та запропонувала свою допомогу. Жінка із залежністю разом із дітьми переїхала до їхньої установи, де вона продовжує лікування», — каже Івона.
Переважна більшість біженців — це жінки та діти. Проте трапляються ситуації, коли житло шукають чоловіки. Так сталося з 40-річним громадянином України, який погано бачить. Чоловік був спроможний подбати про себе, але не міг влаштуватися на жодну роботу. Наш пост у групі прочитав представник фонду «Ari Ari», який запропонував нам рішення. 40-річного чоловіка і ще одного біженця, який погано бачить, було доставлено в Данію у спеціальний центр. Звичайно, всі деталі були заздалегідь узгоджені із посольством.
Ніхто не хотів приймати її через зовнішність
Коли Івона шукала житло для однієї з біженок, вона познайомилася з Маріанною. Саме вона допомогла знайти житло жінці, яка два тижні чекала на пропозиції про житло, але ніхто не хотів її приймати через її зовнішність. Так трапилося тому, що усі вважали, що вона циганського походження. У розмові з волонтером з’ясувалося, що вона має український паспорт і що приїхала в Україну 32 роки тому. Маріанна надала жінці та її дітям житло, а сама потоваришувала з Івоною. З того часу вони працюють разом: Маріанна організовує житло, а Івона знаходить сім’ї, що його потребують.
«Потрібні місця для нового старту»
Завдяки своїм чудовим організаторським здібностям Маріанна створила добре налагоджену систему. Тепер вона відповідає за пошук та здачу в оренду житла на тривалий термін. Сім’ям, які приходять у зазначені місця, надається не лише житло, а й усе необхідне обладнання, зручності, пропозиції щодо роботи та необхідні документи. Муніципалітети також беруть участь у надання допомоги, а кошти на утримання біженців збираються від сторонніх спонсорів з усього світу.
«Наша роль полягає в тому, щоб допомогти певній сім’ї та зібрати кошти на її утримання від А до Я. Це дозволяє членам сім’ї стати на ноги протягом кількох місяців. Спонсори надсилають гроші на конкретні цілі, і вони отримують точний звіт про те, на що витрачаються їхні гроші», — наголошує Маріанна.
Усі дії ретельно документуються, і, за згодою сім’ї, надсилаються фотографії. Час має велике значення. Чим швидше біженці отримають документи та житло, тим швидше вони зможуть стати незалежними та інтегруватись у суспільство. Вони отримують передплачене житло на рік, іноді навіть на два роки. Наразі 16 українських сімей користуються допомогою в рамках проекту.
Необхідна довгострокова система
Маріанна стверджує, що якби більше польських підприємців взялися за подібні проекти, допомогу можна було б надавати в більш широкому масштабі. Найголовніше — бути добре організованим — говорити конкретно та наголошувати, на що саме потрібні гроші.
Івона додає, що деякі поляки висловлюють «претензії» до біженців, бо втомились допомагати. Без усвідомлення того факту, що розселення це довгостроковий процес, і за відсутності адекватної системи підтримки, ми можемо в якийсь момент зіткнутися з проблемою великої кількості бездомних жінок з дітьми.
Джерело: kobieta.wp.pl