1. ВСТУП
Російська Федерація порушила післявоєнну систему безпеки в Європі після анексії Криму і військового вторгнення на територію Східної України та створила небезпечний прецедент перекроювання державних кордонів в XXI столітті. Посилення авторитарного режиму, реваншистські настрої в середовищі правлячої еліти і насильницькі спроби відновлення впливу Росії на територію країн колишнього СРСР стали загрозою безпеки для всього світу.
Безпрецедентне нехтування міжнародним правом з боку уряду Росії призвело до масштабних трагічних наслідків насамперед для України: вбивства і тортури військових, громадських активістів та мирних громадян; викрадення і сфабриковані кримінальні переслідування громадян України; катастрофічна соціально-економічна ситуація в Луганській і Донецькій областях. Підтримка Росією терористичних груп на сході України стала причиною масштабної авіакатастрофи – падіння малайзійського Боїнгу МН17 внаслідок влучення в нього ракети терористів.
При цьому очільники Російської Федерації заперечують свою причетність до вищеперелічених наслідків, використовують масову пропаганду як усередині країни, так і за допомогою армії лобістів за межами Росії.
У цьому звіті фокусується увага на діях Російської Федерації, які свідчать про порушення міжнародних договорів/гарантій з боку російського уряду.
2. АНЕКСІЯ КРИМСЬКОГО ПІВОСТРОВА
2.1. Факти порушення міжнародного права. 27.02.2014 почалося вторгнення російських і проросійських бойовиків на територію Автономної Республіки Крим. Були захоплені головні стратегічні об’єкти і комунікації (будівлі парламенту, уряду і аеропорти). 01.03.2014 російський парламент проголосував за можливе використання Збройних сил РФ в Україні. Російські війська і місцеві незаконні озброєні формування заблокували і роззброїли підрозділи Збройних Сил України в Криму, а також захопили кораблі Військово-морських сил України. Під час захоплення українських військових частин в полон брали їхніх командирів. 18.03.2014 внаслідок штурму української військової частини в Сімферополі загинув український військовослужбовець, двоє солдатів отримали поранення.
Згідно з Будапештським меморандумом, підписаним 05.12.1994, Росія, США і Великобританія надали Україні гарантії її територіальної цілісності взамін на відмову України від арсеналу ядерної зброї. Таким чином, Росія стала країною-агресором, хоча має бути гарантом безпеки України. Також Росія порушила договір з Україною про статус і умови перебування Чорноморського флоту РФ на території України. Чорноморський флот був використаний як плацдарм для вторгнення в глибину Кримського півострова. Росія перевищила кількість військових сил, які мають право перебувати на території України, і перемістила свої збройні сили за межі допустимої дислокації.
2.2. Заяви представників РФ і міжнародного співтовариства. 04.03.2014 Володимир Путін заявив: «Варіант приєднання Криму до Росії не розглядається». Через 17 днів, 21.03.2014 Путін підписав закони про прийняття Республіки Крим і міста Севастополь до складу Російської Федерації. 04.03.2014 Путін відзначив, що в Криму діяли «місцеві сили самооборони». Через місяць, 17.04.2014 Путін визнав: «За спиною сил самооборони Криму, звичайно, стали наші військовослужбовці». На питання про невиконання зобов’язань з Будапештського меморандуму Путін заявив, що, якщо вважати події в Україні революцією, то це означає, що утворилась «нова держава»: «А з цією державою і відносно цієї держави ми ніяких зобов’язуючих документів не підписували».
12.03.2014 Європейський парламент ухвалив резолюцію, в якій визнав, що вторгнення Росії в Крим є порушенням міжнародного права, суверенітету і територіальної цілісності України [5]. Країни «Великої сімки» засудили явне порушення Росією територіальної цілісності і суверенітету України.
2.3. Результат незаконних дій Російської Федерації. З початком російської окупації на Кримському півострові стали буденними випадки побиття, викрадення і залякування українських і іноземних журналістів та громадських активістів. Стали фіксуватися масові порушення прав кримських татар (незаконні затримання, обшуки, кримінальні переслідування), про що 02.10.2014 заявили 68 депутатів ПАРЄ. У зв’язку з російською окупацією тисячі людей були вимушені залишити свої домівки. За останніми даними ООН, з Криму в інші регіони України переселилося 18 358 осіб, в т. ч. 5 142 дітей, 1 298 інвалідів і осіб похилого віку.
3. ПІДТРИМКА РОСІЄЮ ТЕРОРИСТИЧНИХ ГРУП НА СХОДІ УКРАЇНИ, А ТАКОЖ УЧАСТЬ АРМІЇ РФ У ВІЙСЬКОВОМУ КОНФЛІКТІ
3.1. Факти порушення міжнародного права. Протягом тривалого часу Росія брала участь у військовому конфлікті на сході України приховано, ведучи так звану гібридну війну. Росія забезпечувала самопроголошені республіки зброєю і бойовиками, а також засилала на територію України розвідувально-диверсійні групи. З середини серпня 2014 року почалося вторгнення російської армії на територію Східної України. Виявлені численні факти загибелі і полонення російських кадрових військовослужбовців на сході України. Російські військовослужбовці повідомили, що в Україну їх направили під виглядом проведення військових навчань.
Своїми агресивними діями відносно України Російська Федерація порушила міжнародні угоди: Статут ООН; Декларацію про принципи міжнародного права 1970 року; Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держави; Декларацію про неприпустимість інтервенції і втручання у внутрішні справи держави 1981 року; Декларацію про захист незалежності і суверенітету 1965 року; Заключний акт Наради з безпеки і співпраці в Європі; Будапештський меморандум між Україною, РФ, США і Великобританією про гарантування суверенітету і територіальної цілісності України 1994 року.
Також, підтримуючи терористичні групи на сході України, Росія порушила норми міжнародного антитерористичного права – Міжнародну Конвенцію про боротьбу з фінансуванням тероризму 1999 року і Декларацію про заходи з ліквідації міжнародного тероризму 1994 року.
3.2. Заяви представників РФ і міжнародного співтовариства. Президент Росії Володимир Путін сказав: «Я заявляю з усією відповідальністю: там немає ні російських інструкторів, ні спеціальних підрозділів, ні військ – нікого». 01.09.2014 Сергій Лавров, глава МЗС Росії, завірив: «Військового втручання в Україну не буде». Пізніше, 29.09.2014, Сергій Лавров був змушений визнати, що громадяни Росії беруть участь в конфлікті на Донбасі, проте роблять це як волонтери. 03.09.2014 Дмитро Песков, прес-секретар Володимира Путіна повідомив: «Росія не може домовитися про припинення вогню, оскільки не є учасником конфлікту». Володимир Путін, коментуючи взяття в полон на території України близько 10 військовослужбовців російської армії, заявив, що вони «випадково» перетнули кордон.
Ще до початку прямого вторгнення російських військ в Україну НАТО заявляло про наявність доказів постачань Росією озброєння бойовикам. 28.08.2014 представники НАТО заявили, що більше 1000 військовослужбовців російської армії беруть участь у війні на сході України. 18.09.2014 Комітет Міністрів Ради Європи закликав Росію вивести війська з території України і більше не втручатися у справи сусідньої країни. 25.09.2014 на Генеральній Асамблеї ООН Барак Обама засудив присутність російських військ в Східній Україні.
3.3. Результат незаконних дій Російської Федерації. Пряме військове вторгнення російської армії в Україну спричинило значне збільшення числа жертв конфлікту як серед мирних жителів, так і серед сторін, що воюють. За останніми даними ООН, за час конфлікту на сході України загинуло більше 3600 людей, ще близько 8500 отримали поранення.
Одним з найбільш жахливих наслідків російського фінансування і постачань зброї терористам стало падіння пасажирського авіалайнера Боїнг МН17. Літак був збитий 17.07.2014 за допомогою системи протиповітряної оборони Бук-М1, якою керували росіяни. З метою приховування слідів злочину терористи тривалий час не допускали на місце катастрофи авіалайнера українських і міжнародних експертів, а також самостійно збирали тіла загиблих і частини літака. Усе це відбувалося на тлі формального заклику Володимира Путіна до бойовиків допустити експертів на місце аварії.
4. ПОРУШЕННЯ УМОВ ПЕРЕМИР’Я НА СХОДІ УКРАЇНИ
4.1. Підписання Мінського протоколу. 05.09.2014 в Мінську був підписаний протокол за результатами роботи тристоронньої контактної групи щодо спільних кроків, спрямованих на імплементацію мирного плану Петра Порошенка і ініціатив Володимира Путіна з врегулювання конфлікту на сході України («Мінський протокол»). Протокол був підписаний представниками України (другий президент України Леонід Кучма), Росії (посол РФ в Україні Михайло Зурабов) і ОБСЄ (посол Хайді Тал’явіні). 19.09.2014 учасниками тристоронньої контактної групи також був підписаний меморандум про виконання умов «Мінського протоколу». Згідно з умовами Мінського протоколу і меморандуму, підрозділи і військові формування сторін повинні зупинитися на лінії їх зіткнення за станом на 19.09.2014 і не вести бойових дій. Має відбутися виведення з території України усіх іноземних озброєних формувань, військової техніки, бойовиків і найманців за моніторингу ОБСЄ, а також відбутися обмін військовополоненими між сторонами конфлікту.
4.2. Проросійські бойовики не виконують Мінський протокол і меморандум. Проросійські бойовики продовжують активні бойові дії у спробах захопити ряд контрольованих українською армією територій. Найбільш загостреною зараз є ситуація в районі донецького аеропорту і м. Дебальцево (Донецька обл.), де тривають запеклі зіткнення сторін. За повідомленнями ЗМІ, донині проводиться перекидання військової техніки, бойовиків і військовослужбовців російської армії з території РФ на схід України. Процес обміну військовополоненими відбувається дуже повільно.За станом на 19.11.2014 в полоні проросійських бойовиків перебувало 333 українських військових, 41 боєць добровольчих батальйонів, а також 2 журналісти.
4.3. Реакція міжнародного співтовариства. В ході телефонної бесіди з Петром Порошенком 06.09.2014 канцлер Німеччини Ангела Меркель визнала відсутність стійкого прогресу у виконанні мінських домовленостей. Співрозмовники констатували, що продовження обстрілу з боку бойовиків ставить під загрозу план мирного врегулювання конфлікту на Донбасі. Пізніше перед самітом ASEM в Мілані Меркель заявила, що Росія повинна зробити свій значний вклад в деескалацію конфлікту в Україні і реалізацію мінських домовленостей.
24.10.2014 президент США Барак Обама, виступаючи з промовою на 69-ій сесії Генеральної Асамблеї ООН, назвав російську агресію в Європі однією з головних загроз світовій безпеці, разом з поширенням вірусу Ебола і діями «Ісламської держави» на Близькому Сході.
5. ВИКРАДЕННЯ РОСІЙСЬКИМИ СПЕЦСЛУЖБАМИ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ
5.1. Викрадення української військовослужбовиці Надії Савченко. Надія Савченко – старший лейтенант Збройних Сил України, брала участь в Антитерористичній операції на сході України в якості добровольця парамілітарного формування – батальйону «Айдар». 17.06.2014 потрапила в полон до проросійських сепаратистів в районі міста Луганськ. Згодом була передана російським спецслужбам на територію РФ, в місто Вороніж.
Наразі російськими слідчими органами проти Надії Савченко порушена сфабрикована кримінальна справа за звинуваченням у вбивстві російських журналістів на території України. Доказів провини українки у російських слідчих органів немає. Більше того, адвокатам вдалося довести, що Надія має алібі, і вона не могла скоїти інкримінованого їй злочину. Незважаючи на це, кримінальне провадження проти неї триває. Відносно Савченко була також призначена психіатрична експертиза, що може свідчити про бажання російських слідчих органів повністю ізолювати її від зовнішнього світу. 10.10.2014 Надія Савченко була доставлена в психіатричну клініку для проходження експертизи. Зроблено це було, не чекаючи на суд, який би остаточно визначив законність проведення експертизи. Упродовж місяця вона перебуватиме в психіатричній клініці, маючи обмежені можливості для зустрічі з адвокатами. Упродовж 20 днів вона перебувала в психіатричній клініці, після чого її визнали осудною та повернули до СІЗО.
5.2. Викрадення російськими спецслужбами громадян України в Криму. Українці Олег Сенцов, Олексій Чирній, Геннадій Афанасьєв і Олександр Кольченко в травні 2014 були викрадені Федеральною службою безпеки РФ на території окупованої Автономної Республіки Крим. Після викрадення їх доставили в слідчий ізолятор «Лефортово» в місті Москві. Проти них порушили кримінальну справу за звинуваченням у терористичній діяльності. До затримання Олег Сенцов займав демонстративно проукраїнську позицію в окупованому Криму, через що і став об’єктом кримінального переслідування.
З метою одержання доказів провини до заарештованих українців застосовували тортури. Олексія Чирнія на деякий час поміщали в психіатричну клініку, через що у нього проявлялися суїциїдальні схильності. В результаті Олексій Чирній, Геннадій Афанасьєв і Олександр Кольченко дали визнавальні свідчення, а також свідчили проти Олега Сенцова, який свою провину визнавати категорично відмовляється.
Українці позбавлені права на дипломатичний захист, оскільки російська сторона стверджує, що вважає усіх чотирьох затриманих громадянами Росії. Самі вони це категорично заперечують, заявляючи, що є громадянами України. До них не допускають відвідувачів. Маючи можливість контактувати лише зі своїми адвокатами, які через підписку про нерозголошення інформації не можуть інформувати про подробиці кримінальної справи, – звинувачувані українці фактично виявилися повністю ізольованими від зовнішнього світу.
5.3. Порушення міжнародного права. Насильницьке вивезення громадян України в Російську Федерацію розцінюється як викрадення, і, згідно з принципами міжнародного права (проект «Кодексу злочинів проти миру і безпеки людства» 1996 року, «Римський статут Міжнародного кримінального суду» 1998 року, а також «Міжнародна конвенція для захисту усіх осіб від насильницького зникнення» 2006 року), є злочином проти людяності.
Враховуючи той факт, що Надія Савченко є учасником бойових дій у військовому конфлікті і була полонена, її також можна вважати військовополоненою, а тому на неї поширюється дія міжнародного Гуманітарного права («IV Гаазька конвенція» 1907 року, «III Женевська конвенція» 1929 року). Згідно з нормами міжнародного гуманітарного права, учасники бойових дій (комбатанти) не можуть бути об’єктами кримінального переслідування (окрім випадків скоєння ними міжнародних злочинів). Таким чином, кримінальне переслідування Надії Савченко суперечить міжнародному праву. Кримінальне переслідування викрадених громадян України – політично мотивоване, а судові процеси є упередженими, що порушує вимоги Конвенції «Про захист прав людини і основних свобод».
5.4. Міжнародна реакція. У резолюції Європейського парламенту щодо ситуації в Україні від 17.07.2014 Європарламент висловив занепокоєння з приводу незаконного затримання української льотчиці Надії Савченко в Росії і зажадав її негайного звільнення. У розмові з Юлією Тимошенко президент Парламентської Асамблеї Ради Європи Анн Брассер сказала, що ПАРЄ використовує усі можливості для вирішення проблеми Надії Савченко. Верховний комісар ООН з прав людини включив випадки Надії Савченко, Олега Сенцова і інших кримських активістів в Звіт щодо ситуації з правами людини в Україні, перерахувавши основні порушення, допущені російською владою. 14.10.2014 під час зустрічі з міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим державний секретар США Джон Керрі вимагав звільнення Надії Савченко у рамках виконання пункту мінських угод про обмін заручниками.
Президент Європейського парламенту Мартін Шульц у своїх відповідях на письмові запити у справі Олега Сенцова відзначає, що Європейський парламент і інші європейські інституції приділятимуть особливу увагу випадку Олега Сенцова в діалогах з російською і українською сторонами. 17.10.2014 61 депутат Європейського парламенту звернулися до президента Росії Путіна з листом, в якому вони заявили, що дії по відношенню до Надії Савченко грубо порушують ст. 5 і ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, учасником якої є Російська Федерація.
6. КРИТИКА НЕЗАКОННИХ ДІЙ РОСІЇ З БОКУ ІНШИХ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ДЕРЖАВ
16.03.2014 Міністр закордонних справ Франції Лорен Фабіус заявив, що референдум в Криму був незаконним, особливо враховуючи те, що він проходив під контролем російських військових. 18.03.2014 президент Франції Франсуа Олланд засудив рішення Володимира Путіна про приєднання Криму. 13.03.2014 МЗС Франції засудило перешкоджання роботі журналістів в Криму і закликало до поваги права на свободу інформації. 14.04.2014 Лорен Фабіус відзначив: «Виглядає очевидним, що Росія несе певну відповідальність за насильство (у Східній Україні – прим. ред.)». Через дії Росії в Україні, на початку вересня французькі чиновники заявили, що наразі не мають наміру поставляти Росії військовий корабель типу Mistral.
17.10.2014 у рамках проведення саміту ASEM прем’єр-міністр Великобританії Девід Камерон заявив, що Росія має вжити заходів з виведення російських військ і важкої техніки з території України, а також поважати усі укладені угоди і результати виборів в Україні. За словами Камерона, якщо цього не станеться, ЄС, у тому числі і Великобританія, повинні будуть продовжити санкції і тиск на Росію.
17.10.2014 депутат Європейського парламенту від Латвії Сандра Калніете заявила: «…Ми розуміємо, що насправді режим припинення вогню не дотримується і люди помирають щодня. Якщо триватиме насильство і війна, санкцій з боку ЄС буде більше».
Деякі європейські держави, незважаючи на визнання вини Росії в конфлікті, критикують санкції, оскільки вважають, що вони швидше шкодять країнам ЄС, ніж самій Росії. 25.08.2014 Міністерство закордонних справ Чехії закликало Росію припинити дії, спрямовані на дестабілізацію ситуацію в Україні, у тому числі поставляти важку зброю і обстрілювати українських військових. Проте 03.09.2014 чеський уряд уповноважив прем’єр-міністра Чехії Богуслава Соботку виступити за деякі обмеження санкцій проти Росії для того, щоб захистити чеських виробників автомобілів, що експортуються в Росію. Міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто і прем’єр-міністр Віктор Орбан засудили санкції проти Росії, мотивуючи це тим, що вони неефективні, оскільки конфлікт не вщухає, а європейські країни потерпають економічно.
7. ВИСНОВКИ
Основною причиною конфлікту на Сході України є грубе порушення Російською Федерацією суверенітету України та її територіальної цілісності, а також невиконання Росією взятих на себе зобов’язань перед Україною та міжнародною спільнотою.
Своїми протиправними діями Росія грубо порушила низку міжнародних договорів, покликаних забезпечувати мир на Європейському континенті. Зокрема Росія порушила норми Статуту ООН (1945), Гельсінського заключного акту з безпеки і співробітництва у Європі (1975 року), а також Будапештський меморандум (1994 року), за умовами якого Росія є гарантом суверенітету і територіальної цілісності України. Також Росія порушила двосторонні договори з Україною, зокрема, Договір «Про дружбу, співробітництво і партнерство» (1997 року), а також Угоду «Про статус та умови перебування Чорноморського Флоту РФ на території України» (1999 року), які засвідчують суверенітет України.
Росія також порушує договори, які прямо стосуються процесу врегулювання конфлікту на Донбасі, що повністю нівелює будь-які спроби зупинити війну в регіоні. Зокрема, не виконуються умови Мінського протоколу, що був підписаний у вересні 2014 року. Росія продовжує підтримувати самопроголошені республіки, постачаючи їм озброєння та військових спеціалістів.
Системне порушення Росією взятих на себе зобов’язань підриває основи стабільності світової системи безпеки, а також свідчить про неможливість довіряти будь-яким зобов’язанням чи обіцянкам російської влади.
З метою одержання детальнішої інформації, будь ласка, звертайтесь:
Андрій Осаволюк –[email protected]
Ігор Савченко-[email protected]
Людмила Козловська-[email protected]
Фундація «Відкритий Діалог»
