Вночі 24.06.2019 Парламентська асамблея Ради Європи прийняла ганебне, хоча і давно вже очікуване рішення про повернення російській делегації права голосу. Росія втратила це право в 2014 році через свою агресії в Україні. Згідно з тодішніми постановами, вона повинна була отримати право голосу лише в тому випадку, якщо Кремль почне дотримуватися норм міжнародного права і припинить окупацію українських територій.
Нічого подібного, зрозуміло, не відбулося; навпаки, Росія обстріляла і захопила українські кораблі в Азовському морі, а також узяла в полон і заарештувала членів екіпажу, що свідчить про ескалацію агресії. Підконтрольні Кремлю сепаратисти періодично посилюють обстріли на донбаському фронті, очевидно, перевіряючи реакцію нового українського президента і суспільні настрої в Україні.
Число українських політичних в’язнів, яких незаконно утримують (і таких, що часто зазнають катувань) в Росії перевалило за 100. Звичайним явищем стали репресії в окупованому Криму, де найбільше переслідують кримських татар.
Справу вирішила західна наївність, жертвами якої стали навіть порядні політики – член Бундестагу Франк Швабе (соціал-демократична партія Німеччини) і бельгійська депутатка Європарламенту Петра де Сюттер (партія Зелених). Франк Швабе – рушійна сила німецької делегації і голова фракції соціал-демократів у ПАРЄ. Він відомий своєю активною участю в захисті прав людини в усьому світі, зокрема прав сексуальних меншин на Кавказі. Йому добре відома ситуація з чеченською ЛГБТ-спільнотою: в автономній республіці, якою керує Рамзан Кадиров, на гомосексуалів влаштовують майже що регулярне полювання.
Жалісливість властива і Петрі де Сюттер – авторці ухваленої вчора доповіді “Зміцнення процесу прийняття рішень Парламентською асамблеєю щодо повноважень і голосування”. Це, звичайно, евфемізм, але заснована на її доповіді резолюція дозволяє надати повноваження делегаціям “країн-учасниць, які не представлені в Асамблеї” вже зараз, на червневій сесії. Йдеться про Росію (а також Боснію і Герцеговину, що викликає в суспільстві менший ажіотаж).
Оскільки раніше Асамблея наклала на російську делегацію санкції (що на практиці привели до виключення Росії з ПАРЄ), то, з ухваленням цієї резолюції, вона відступила від деяких принципів, викладених в її ж статуті. В офіційних виступах і заявах ПАРЄ красиво обґрунтовує це “необхідністю діалогу” або “важливістю участі”, закриваючи очі на те, що Рада Європи, по суті справи, беззастережно капітулювала перед Путіним (який ні на міліметр не поступився зайнятими ним позиціями – ох, вибачте, територіями). Але це не змінює того факту, що серед делегатів ПАРЄ досить-таки широко поширена віра в силу пишномовних формулювань.
Як Франк Швабе, так і Петра де Сюттер рішуче виступали на захист верховенства права і громадянських прав в Польщі, які потрапили під загрозу через політику “Права і Cправедлівості”.
Їхня теперішня точка зору вельми cумна. Ми не змогли в достатній мірі вплинути на них і вважаємо це своєю поразкою (як неурядова організація, що займається пострадянськими країнами Східної Європи, ми регулярно беремо участь в сесіях Асамблеї, незважаючи на старання польського уряду, який влітку 2018 року заборонив моїй дружині і голові нашої Фундації Людмилі Козловської в’їзд в Шенгенську зону).
Схоже, багато західних політиків щиро вірять, що повернення Росії допоможе простим російським громадянам, які тепер знову зможуть звертатися до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Росіяни дійсно зверталися в ЄСПЛ частіше, ніж громадяни інших країн-учасниць Ради Європи, але проблема в тому, що Росія часто просто не виконувала рішень ЄСПЛ. Проте, численні російські громадські організації активно лобіювали повернення Росії в ПАРЄ, прохаючи європейських політиків “не залишати їх наодинці з Путіним”. Питання про те, наскільки їхні дії були частиною кремлівської стратегії, розрахованої на співчутливість західних депутатів, залишається відкритим. Показово, що найвідоміша російська правозахисна організація, “Меморіал” виступила проти рішення беззастережно повернути російську делегацію в ПАРЄ, яке ганьбить Раду Європи.
Окремим питанням є фінансовий шантаж з боку Росії. У 2017 році у відповідь на санкції вона припинила платити членські внески до Ради Європи (що складали 7% від річного бюджету організації). Однак ця проблема не здається такою яку не можна було б вирішити, якщо поглянути на загальну кількість учасників Ради Європи – 47; вони могли б проявити солідарність, пропорційно перерозподілити внески між собою і компенсувати цю суму.
Дипломатична ізоляція на Форумі Ради Європи була для Путіна болючою, символічним ляпасом, ударом по престижу. Повернення росіян в зали засідань (а серед членів російської делегації є особи, які перебувають під санкціями ЄС) заохочує їх до подальшої агресії і доводить безсилля Заходу – Заходу, який тим самим вкотре компрометують, даючи чергові підстави вважати, що його структури – це беззубі бюрократичні молохи, чиїм фірмовим знаком є “глибока стурбованість” у відповідь на світові кризи. Така думка поширене серед українців, які не розуміють безтурботну поступливість Європи стосовно Кремля, який відкрито позиціонує себе як її противника. Як це не парадоксально, для Росії теж важливий розкол в українському суспільстві та розчарування України в Європі. На жаль, зараз наратив про “лицемірство Заходу” отримав додатковий аргумент на свою користь.
Українська делегація обмірковує можливість бойкоту. Не виключені також й інші варіанти: процесуальні битви, оскаржування повноважень російської делегації. Ідеальною відповіддю на резолюцію був би бойкот з боку країн-учасниць, солідарних з Україною: балтійських держав, Польщі, Великобританії. Втім, ця ідея може виявитися небезпечною, оскільки навіть Тереза Мей, прем’єр-міністр Британії, напередодні відставки виступила за повернення Росії до Ради Європи, пояснивши це тим, що для міжнародного співтовариства російське членство в ПАРЄ “є одним з небагатьох способів залучити Росію до відповідальності за порушення прав людини”. Потім вона традиційно додала, що Великобританія ніколи не визнає незаконну анексію Криму. Раніше за повернення Росії виступили Ангела Меркель і Еммануель Макрон.
Польща теоретично виступає за збереження санкцій, але на практиці наша делегація в ПАРЄ відрізняється переважно своєю пасивністю, а польські парламентарі розглядають засідання ПАРЄ насамперед як можливість поїздок за кордон – якщо вони взагалі беруть участь у засіданнях, чому вочевидь не сприяє інтенсивний політичний конфлікт в Польщі. Наша країна давно вже перестала бути успішним захисником України на Заході.
P.S.
26.06.2019 делегації Польщі, Естонії, Литви, Латвії, України, Грузії і Словаччини вирішили покинути сесію Парламентської асамблеї Ради Європи через “безумовне відновлення прав російської делегації”
Джерело: censor.net