Як вести ефективну співпрацю, керувати часом і процесами контакту і спілкування, а також як вирішувати конфлікти в етичній сфері і за умов суспільного тиску груп інтересів – ці та інші проблеми були предметом навчання люстраційного департаменту Міністерства юстиції, організованого в Києві в рамках підтримки процесу люстрації в Україні. У навчанні взяли участь закордонні експерти – бізнес-тренери та фахівці з питань держслужби.
На запрошення USAID FAIR Justice Project та за підтримки Фундації «Відкритий Діалог» до Києва приїхала, зокрема, Пем Денієлз – фахівець з бізнес-процесів, відомий бізнес-тренер, а також Малгожата Скавіньська – фахівець з питань етики та конфлікту інтересів в державних службах, котра співпрацює з Варшавською національною школою державної адміністрації. Крім того, навчання проводили Анатолій Тихончук і Олександр Ладигін – бізнес-тренери з компанії «Гештальт консалтинг груп – Україна», що виступала одним з партнерів події.
Про враження від курсів ми поговорили з Малгожатою Скавіньською.
Вікторія Жуган: Чи потрапила українська люстрація в хороші руки?
Малгожата Скавіньська: У мене склалися дуже позитивні враження після цього тренінгу. Учасники були готові сприймати те, що ми як команда експертів хотіли їм передати. У мене було відчуття, що усі активно намагалися включитися в навчання. Видно, що ці люди працюють в Міністерстві юстиції не заради прибутку, усі вони – починаючи з начальниці і закінчуючи стажерами – дійсно прагнуть щось змінити.
Саме це дає величезну надію на майбутнє і на те, що поставлена ними мета – а це дуже важка мета – буде реалізована.
В. Ж.: Які найбільші проблеми команди, яка займається в Україні таким важливим процесом, як люстрація?
М. С.: Їх головні бар’єри в області контакту і спілкування полягають в тому, що вони є молодою, поки ще не спрацьованою командою. Деякі працювали в адміністрації, деякі – ні. Відомо, що державна адміністрація – це специфічне середовище. У приватній компанії можна собі дозволити багато такого, чого не можна собі дозволяти в адміністрації. Є вирішальні процеси, яких не можна уникнути. Існують правила, які не можна порушувати. Отже, це те, чому вони усі ще мають навчитися – принаймні, частина з них. Але я думаю, що вони дуже охоче це роблять.
Ми не очікуємо на диво.Напевно,трапиться таке,що кілька людей скаже– дехто з нашого оточення через кілька років продадуться. Виявиться, що вони працювали для когось,хто не відповідав нашим ідеям…Так, і такі речі трапляються, але це не кінець світу і не кінець нашим ідеалам.
В. Ж.: Чи з’явилися твердження, що сучасну систему не вдасться зруйнувати?
М. С.: Ні. Такого занепадництва не було. Вони, швидше, шукають способи, як можна щось змінити. Якщо вони бачать, що є якась проблема, то швидше зосереджуються на тому, щоб знайти спосіб, за допомогою якого її можна вирішити, а не нарікати, що нічого не вдасться. Для мене це становить величезну різницю порівняно з польською адміністрацією, де досить часто з’являється переконання, що є речі, які зробити неможливо. А тут, завдяки тому, що у багатьох з людей, що прийшли ззовні, відсутні такі настрої, ніхто не стверджує, що «не вдасться». Потрібно лише більше працювати.
В. Ж.: Ви можете порівняти українців із представниками інших країн Східного партнерства, в яких ви працювали?
М. С.: Я можу порівняти із ситуацією в Грузії 10 років тому в період «Революції троянд». Я пам’ятаю, що навіть у 2011 році, коли ми проводили для Грузії такі курси навчання, приїжджало також багато молодих державних чиновників. Це були дійсно дуже молоді люди, які відкрито говорили, що вони прийшли в державну адміністрацію не для того, аби збагатитися, а для того, щоб щось змінити. Вони пишалися тим, що ці зміни відбуваються і вони помітні, а самі держслужбовці можуть впливати на дійсність.
В. Ж.: А з Польщею?
М. С.: У Польщі в ’89 році відбувалося теж саме. Ми лише констатували, що багато чого не вдалося. Дуже багато політиків і людей з колишньої «Солідарності», тобто своєрідні легенди, якимось чином зрадили ідеалам змін. Але це не означає, що нам не вдалося. Вдалося, але це вимагає праці, терпіння і смирення з тим, що не все складеться так, як ми мріяли спочатку.
В. Ж.: Що допоможе нашим «люстраторам» на шляху складних змін?
М. С.: Я бажаю цим людям, щоб вони пам’ятали, що революція – це дрібниця у порівнянні з тим, що відбувається на наступний день після неї. Не обов’язково має бути все «як я хочу» і «негайно», інакше потрібно буде піднімати чергові повстання. Необхідно лише сказати собі: добре, тепер ми працюємо. Ми не очікуємо миттєвих результатів. Ми не очікуємо на диво. Напевно, трапиться таке, що кілька людей скаже – дехто з нашого оточення через кілька років продадуться. Виявиться, що вони працювали для когось, хто не відповідав нашим ідеям… Так, і такі речі трапляються, але це не кінець світу і не кінець нашим ідеалам.