Верховний суд (ВС) Королівства Іспанії надав притулок політичному опозиціонеру з Казахстану і тим самим викрив помилки і несумлінність, допущені у цій справі судами та адміністративними органами. Хоча казахстанські дипломати доклали чимало зусиль, щоб домогтися екстрадиції Павлова за незаконними звинуваченнями, ВС поставив іспанські органи на місце.
Краще пізно, ніж ніколи. 17.02.2015 відбулося засідання Верховного суду щодо юрисдикції розгляду заяви Олександра Павлова про надання йому притулку в Іспанії. Спостерігачі сподівалися, що ВС передасть подальший розгляд урядовому Управлінню у справах біженців та наданні притулку (OAR) або адміністративному відділу суду Audiencia Nacional. Однак ВС здивував усіх і прийняв третє – соломонове – рішення: своїм рішенням, що не підлягає оскарженню, визнав за Павловим право на притулок в Іспанії. Тим самим суд завершив правове свавілля, про яке писала преса: дзвінки казахстанських дипломатів іспанським суддям, недопущення УВКБ для видачі висновку про Павлова, таємний дозвіл екстрадиції урядом, розпочата непов’язаним зі справою суддею Альфонсом Геварою спроба примусити до незаконної екстрадиції. Якби 19.02.2014 це сталося, то її не встиг би скасувати Європейський суд з прав людини, до якого могли апелювати захисники.
«Необхідно підкреслити, – написав в обґрунтуванні рішення від 17.02.2015 Верховний суд, – що аргументація заявника про надання притулку [Павлова] є зв’язною, такою, що заслуговує довіри, а також достатньо підтвердженою доказовими матеріалами, запропонованими на адміністративному етапі і в ході процесу». Тому Верховний суд «враховує зауваження, що містяться в особливій думці суддів [від 8.11.2013, коли суд затвердив екстрадицію співвідношенням голосів 10:7]», тобто:
- свідчення про переслідування зв’язні та докладні;
- відповідно до судової практики «обґрунтовані побоювання про переслідування» не повинні ґрунтуватися на повних доказах – досить передумов;
- докладені документи, звіти (AI, HRW, ODF, звіт ООН) свідчать, що Павлов може мати обґрунтовані побоювання переслідування;
- дуже важливо, що Аблязов [політичний супротивник президента Назарбаєва, Павлов був начальником його охорони] та інші пов’язані з ним особи отримали притулок в різних країнах ЄС;
- немає жодних передумов для ствердження, що ситуація Павлова як «довіреної людини» Аблязова має відрізнятися від ситуації самого Аблязова, який отримав притулок у Великобританії, а також від ситуації інших осіб з його сім’ї та оточення;
- не можна було применшувати значення показань свідків захисту, які надавали важливу інформацію про відсутність поваги до прав людини в Казахстані та можливі переслідування, які чекали б на Павлова у разі екстрадиції.
Верховний суд визнав, що всі ці аргументи свідчать на користь надання притулку, і їх переконливість не применшується згодою на екстрадицію, виданою раніше судом Audiencia Nacional і затвердженою урядом. Це дві окремі процедури, незалежні одна від одної.
ВС також зазначив, що справа про визнання притулку пішла по «замкненому колу» внаслідоктези, що міститься у звіті іспанської служби розвідки CNI з травня 2013 року. Розвідники, ймовірно, під впливом колег з Астани, повторили думку, яка розповсюджувалася в той час казахстанськими ЗМІ, що підтримують уряд, і зробили висновок про те, що Павлов становить небезпеку для Іспанії. Хоча самі ж і визнали, що не мають достатньо доказів, а наявна інформація є сумнівною. Управління у справах біженців та надання притулку (OAR), що знаходиться в підпорядкуванні МЗС, підхопило цей аргумент і відмовило у наданні притулку. Після відновлення справи в суді, незважаючи на визнання правоти Павлова (вердиктом від 29.07.2014 суд визнав, що він не становить загрози для Іспанії і може бути відпущений під заставу), суд Audiencia Nacional вирішив знову перекласти відповідальність на OAR.
На думку ВС, жоден з органів, що займалися справою з надання притулку Павлову, не гарантував належного розгляду справи. OAR тяжіло до поступок внаслідок тиску та неналежного підходу до справи на її ранньому етапі. Audiencia Nacional, за оцінкою ВС, застосовував тактику ухилення. Рішення від 17.07.2014 (що повертало справу в OAR) було неправильним, оскільки суд висловився в ньому по справі тільки частково, опустивши питання, чи має Павлов право на отримання притулку чи ні. Хоча повинен був це зробити відповідно до чинних норм, оскільки мав для цього усі необхідні аргументи.
Верховний суд не погодився з аргументацією Audiencia Nacional, згідно з якою стверджувалося, що відмова OAR у наданні притулку через «загрози для безпеки» була «своєрідним відхиленням запиту про надання притулку» без ознайомлення з суттю справи (і OAR повинно це допрацювати, вивчивши справу по суті). ВС, усвідомлюючи неадекватність діяльності органів і взявши до уваги наявність підстав для надання Павлову притулку, припинив спектакль, що триває вже більше двох років.
Фундація «Відкритий Діалог» із задоволенням сприймає надання Олександру Павлову притулку в Іспанії і висловлює надію, що це стане переломним моментом у зміні підходу Мадрида до ситуації з правами людини в Казахстані. Дотепер це питання програвало економічній дипломатії – влада сприймала Казахстан у якості перспективного економічного партнера. Щоб підтримувати такі відносини, вони готові були не дотримуватися міжнародних зобов’язань та знижувати власні стандарти на виконання бажань Нурсултана Назарбаєва. З 2012 року він вимагав видачі Павлова, що знаходився в Іспанії, а з 28.12.2014 – ще одного з лідерів опозиції Муратбека Кетебаєва, якого іспанська поліція заарештувала, незважаючи на наявність у нього статусу біженця в Польщі.
