Комітет кримінально-виконавчої системи Міністерства внутрішніх справ Республіки Казахстан дав відповідь на лист Марціна Свєнціцького про казахстанських дисидентів Вадима Курамшина та Арона Атабека. У ньому казахстанська влада описує нереальну картину казкових умов утримання ув’язнених у в’язницях Казахстану.
У своєму листі посол Свєнціцький висловив стурбованість умовами утримання Арона Атабека та Вадима Курамшина, які страждають від репресій з боку тюремного керівництва. У своїх звітах Фундація «Відкритий Діалог» неодноразово інформувала про важкий стан здоров’я Атабека і систематичні відмови тюремної влади у наданні йому медичної допомоги. Постійний тиск відчуває й Вадим Курамшин, який для того, щоб отримати медичну допомогу, змушений був неодноразово оголошувати голодування протягом 2014 року. Однак у відповіді на лист заступник голови Комітету кримінально-виконавчої системи Азамат Базилбеков заперечує ненадання медичної допомоги Атабеку.
За інформацією казахстанської влади, 17.07.2014 Атабеку була зроблена комп’ютерна томографія лівого коліна. Після консультації з лікарем йому було рекомендовано ходити на милицях і приймати знеболюючі препарати. При цьому, за запевненням влади, Атабек відмовився від наданих йому ортопедичних милиць і прийняв рішення пересуватися самостійно. У відповіді на лист посла заступник голови Комітету оцінив стан здоров’я ув’язненого як «задовільний» і вказав на відсутність необхідності в його госпіталізації, бо нібито за станом Атабека цілодобово стежить черговий лікар.
Що ж стосується умов утримання Вадима Курамшина, то протягом 2014 року, як випливає з листа, для нього були організовані 9 зустрічей з адвокатом. Однак ці зустрічі не носили конфіденційного характеру, що влада пояснює необхідністю забезпечення йому безпеки. Зважаючи на відсутність вільних камер під час бесід громадського діяча з адвокатом, в сусідньому кабінеті під час цих зустрічей був присутній співробітник виправного закладу. Тим не менш, заступник голови комітету запевняє, що даний співробітник «жодним чином не порушував конфіденційність бесіди». Потім, щоб підкреслити нібито «гуманність» системи виконання покарань Республіки Казахстан, Базилбеков наводить як приклад кількість зустрічей ув’язненого з дружиною, які йому були дозволені.
