04.11.2015 в Українському кризовому медіа-центрі в Києві відбулася прес-конференція Польсько-українського форуму істориків. Тема складних питань в історії польсько-українських відносин є одним з основних аспектів, які надзвичайно вміло розігрує російська пропаганда, впливаючи на громадську думку в Польщі. Останні вибори і зміна риторики польського істеблішменту щодо політичних поділів є наочним прикладом цього. Чому ця довгоочікувана подія, важлива для зміцнення польсько-українських відносини, залишилася практично непомітною для українського суспільства? Як неурядова організація, яка створена і працює як в Польщі, так і в Україні, ми хотіли би поділитися своїми спостереженнями.
Польсько-український форум істориків був скликаний в травні 2015 року за ініціативи інститутів національної пам’яті обох країн з метою продовження польсько-українського історичного діалогу. Форум був відновлений після семирічної перерви через відсутність політичної волі до проведення професійного діалогу з боку попереднього керівництва України. За часів Віктора Януковича діяльність Українського інституту національної пам’яті була зосереджена на культивуванні пам’яті жертв і перемоги у Великій вітчизняній війні.
Презентація спільної польсько-української доповіді щодо перебігу першого засідання породжує великі надії на уникнення маніпуляції фактами в майбутньому, особливо з боку російської пропаганди і радикальних кіл обох країн (які нерідко інспіруються нею). Сторони домовилися, що засідання групи експертів проводитимуться двічі на рік і стосуватимуться аналізу 1939-1947 років.
Присутній на прес-конференції доктор Кшиштоф Персак з польського ІНП вказав на надзвичайну важливість переговорів і той факт, що на даний момент з’явилося підґрунтя для реального діалогу, а не публіцистичних монологів, як це відбувалося раніше. Ми з радістю відзначаємо це і хотіли би пригадати тут важливу статтю, написану поляком, який жив протягом декількох років в Україні, директором дрогобицького Центру волонтаріату Карітас і радником Фундації «Відкритий Діалог» Артуром Дескою про соціальний характер історичної польсько-української дискусії і механізми, які керують нею, яка була опублікована нещодавно на сторінках «Kurier Galicyjski».
Голова українського ІНП Володимир В’ятрович підкреслив асиметрію самого зацікавлення історією: Наскільки історія є дуже важливою для поляків і викликає великий суспільний інтерес, настільки в Україні необхідно вкласти в історичну свідомість ще дуже багато зусиль, – сказав він. Разом з істориками захід відвідали тільки кореспонденти польських засобів масової інформації та представник Фундації «Відкритий Діалог» Агнєшка Пясецька. Окрім істориків українського ІНП, українська сторона була представлена поляком – кореспондентом тижневика «Дзеркало тижня» Юрієм Рудницьким та журналістами двох українських телеканалів.
В’ятрович підтвердив також необхідність повної деполітизації цього питання, яке слід залишити експертам, а не журналістам. Віце-президент польського ІНП Павел Укєльський додав, що, незважаючи на суворо науковий характер роботи Форуму, його доробок буде відправною точкою для діяльності щодо популяризації, в тому числі у засобах масової інформації.
Ми повністю підтримуємо ці плани, а також закликаємо до того, щоб доробок Форуму був постійно доступним для зацікавлених сторін – насамперед, засобів масової інформації та політиків. У кінцевому рахунку, саме політики приймають закони, і якщо вони демонструють незнання або відсутність історичної чутливості, це має безпосередній вплив на польсько-українські відносини.
Волинська різня, яка викликає найбільше емоцій в обох сторін, обговорюватиметься на засіданні у другій половині 2016 року. Постать Степана Бандери та його роль в історії ще довго розділятиме два суспільства, хоча потрібно з жалем констатувати, що окрім задоволення Росії (яка в такий спосіб отримає корисний інструмент, що забезпечує антагонізм між нашими країнами) нічого конструктивного з цього не виникає. Звичайно, це не означає, що ми повинні забути про Бандеру і найважчі моменти нашої історії, але ми повинні спробувати зрозуміти позиції один одного і, найголовніше – зробити з них висновки і зосередитися на тому, щоб такі події ніколи більше не повторилися.
Як зазначив у своєму коментарі політолог Пшемислав Журавський вель Граєвський: «Українці мають право шанувати пам’ять того, кого вони хочуть. На жаль, культ Бандери ускладнює, і у найближчому майбутньому ускладнюватиме польсько-українські відносини, адже у польській історичній пам’яті він пов’язаний з геноцидом на Волині, організованим на основі ідеології, співавтором якої був Бандера. Отже, чвари щодо його культу в Україні продовжуватимуться на біду наших двох народів і на радість Москви.
Таким чином, для Польщі, як і для України було б розумно уникати суперечок з приводу цього питання, які не приносять користі нікому, окрім Москви, і не призведуть ні до чого доброго. Я розумію українську національну гордість (Не будуть нам поляки вказувати, хто є нашим героєм, а хто не є). Але окрім гордості існує також здоровий глузд. Україна не страждає від надлишку друзів. Польща є одним із них. Я також, як і багато хто з моїх співвітчизників. Нам було би легше просувати проукраїнську політику, якби Українська держава обрала символом визвольної боротьби менш суперечливу постать.
Я визнаю, що на даний момент зробити це неможливо – точиться війна, і будь-яка форма мобілізації патріотизму є цінною. Однак втрати від цього необхідно мінімізувати. Більше Небесної Сотні, більше Петлюри, Грушевського, Безручки, Сагайдачного, Мазепи тощо, менше Бандери, Шухевича, Коновальця. Робіть так, як вважаєте за потрібне – це ваше українське суверенне право. Однак Бандера означатиме втрати у відносинах з Польщею – на мою думку їх слід звести до мінімуму в ім’я інтересів України та Польщі. […] УПА і Бандера шануються в Україні як символи боротьби з Росією, а не з Польщею. […]
Але це не привід для того, щоб наші відносини з сучасною Україною – дуже доброзичливі і дуже потрібні Польщі, формувалися цим фактом. На сьогоднішній день в Україні немає значних антипольських середовищ, а у своїй історії українці розберуться самі. […]
Чи вимагали французи, щоб перед ними вибачались у 1914 році за чисельні англійські злочини, скоєні за попередню тисячу років англо-французьких воєн, або чи вимагали англійці від Франції зректися триколору, під яким чинили свої злочини якобінці, або може, однак, збагнули, що поточна проблема, яку вони повинні вирішити, – не взаємні злочини їхніх предків, а тільки яким чином зупинити кайзерівську армію?»
Гучною луною озвалося в Польщі та Україні нещодавнє інтерв’ю професора Яна Жарина, в якому він висловлюється щодо культурних та територіальних образ, які ведуть свій початок від Другої Речі Посполитої. Однак Володимир В’ятрович та Павел Укєльський, яких запитали про те, чи вплинуло це інтерв’ю на клімат і якість засідання, що відбулося в Києві, рішуче заперечили це.
На Форумі також спробували розвіяти сумніви щодо можливої криміналізації історичних дебатів. Такі побоювання викликав один із законів, ухвалених Верховною Радою 09.04.2015. Він спрямований на вшанування установ та організацій, які внесли свій внесок у здобуття незалежності України. На жаль, він містить положення про покарання за критику установ, перелічених у законі, і саме це викликало занепокоєння польської сторони. Слід зазначити, що це положення не походить з середовища експертів, відповідальних за пакет з трьох інших законів про декомунізацію; адже вони представили альтернативний проект, який не був прийнятий українським парламентом. Олії у вогонь додали засоби масової інформації Польщі та України, які назвали цей документ «Законом про УПА», ігноруючи всі інші організації, перераховані в ньому.
В зв’язку з цим ми вважаємо, що відсутність обережності та ігнорування думки експертів під час голосування щодо вищезгаданого закону є яскравим прикладом необхідності термінового поширення історичних знань серед політиків.
Як представники польсько-української Фундації, ми рекомендуємо політикам, ЗМІ та НУО обох країн ознайомитися з працями професійних істориків та зважати, як саме говорити про теми, які вимагають, насамперед, ретельної підготовки. Звертаємо також увагу на те, що радикальні націоналістичні кола в обох країнах, удаючись до численних провокацій, викликають бурхливу реакцію, в результаті чого несуть збитки не лише нинішні відносини між двома країнами, але й усе суспільство. Вони також у негативному ключі формують громадські настрої.
І від польської, і від української сторони ми щодня чуємо багато позитивних і багатообіцяючих заяв, але на прес-конференції ми не зустріли людей, які офіційно висловлюють зацікавленість у польсько-українській співпраці. Ми рекомендуємо вам, щоб за словами йшли дії, першою ознакою яких повинно бути фактичне зацікавлення у роботі таких органів. На жаль, низький рівень відвідування (хоча ми усвідомлюємо, що можливість дивитися трансляцію онлайн може впливати на нього), здається, демонструє, що декларативний вимір часто переважає над реальною зацікавленістю.
Головою Форуму від української сторони був професор Юрій Шаповал, а від польської сторони – професор Вальдемар Резмер. Від кожної сторони у роботах брали участь 6 істориків і 1 секретар. Польщу представляють професор Гжегож Мотика, професор Гжегож Мазур, професор Гжегож Грицюк, професор Ян Пісулінський, професор Вальдемар Резмер, доктор Маріуш Зайончковський. Секретарем була доктор Дороті Лєвша. Українських істориків на Форумі представляють професор Іван Патриляк, професор Ігор Ільюшин, професор Леонід Зашкільняк, професор Богдан Гудь, голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, радник голови УІНП Олександр Зінченко. Функції секретаря виконує доктор Олена Гуменюк.
