Призначення судді Вальдемара Журека новим міністром юстиції стало несподіванкою і, мабуть, входить до числа найбільш вдалих кадрових рішень прем’єра Дональда Туска.
Що не вдалося Боднару
Адам Боднар здобув неабиякий авторитет як омбудсмен, але з самого початку існували серйозні сумніви щодо того, чи зможе він, з огляду на свій характер, ефективно виконувати обов’язки міністра та генерального прокурора де головним завданням було навести лад у судовій системі та прокуратурі після правління партії «Право і Справедливість» («ПіС»). На жаль, із часом ці сумніви здебільшого підтвердилися.
Боднару передусім не вистачало твердості, послідовності та достатньої рішучості. Як наслідок, його дії були хаотичними й часто суперечливими, що помітила не тільки демократична громадськість, а й прихильники «ПіС». Це стосувалося, зокрема, статусу «нео-суддів», визнання (або невизнання) «нео-палат» Верховного суду та небажання ухвалювати чіткі кадрові та процесуальні рішення в прокуратурі. Так само суперечливо він ставився і до нової Національної ради судівництва (відомої як «neo-KRS»). Не виправдав очікувань і державний прокурор та заступник Боднара — Даріуш Корнелюк. Це викликає особливе здивування, оскільки реформування та наведення ладу в прокуратурі не вимагає законодавчих змін (хоча вони, безумовно, були б доцільними).
Натомість діяльність міністра, особливо наприкінці його каденції, дедалі більше зводилася до представницьких та іміджевих питань, що спричинило роздратування серед суддів, які чекали суворої відповідальності й швидкого внесення до Сейму необхідних законопроєктів. Навіть якби згодом такі законопроєкти відхилив президент Дуда, тягар критики ліг би на нього.
Результатом цього стало зростання фрустрації тих, хто зазнав політичних переслідувань за часів правління «ПіС», і — м’яко кажучи — дезорієнтація демократичного електорату водночас із дедалі більшою зарозумілістю політиків та чиновників «ПіС», прихильників Зьобро в прокуратурі та судах і, зрештою, примітивних пропагандистів, які видавали себе за «захисників свободи слова».
Рішучий лідер що наведе лад
Я маю честь і приємність знати Вальдемара Журека особисто — наші шляхи перетнулися в боротьбі за верховенство права та незалежну Україну. Цей чоловік, якого зневажає «ПіС», є справжнім борцем серед польських суддів. І тому я очікую, що він зосередиться на виконанні завдання, а не на політичних розрахунках. Як один із найактивніших членів Асоціації суддів «Феміда», останній речник легітимної Національної ради судівництва й суддя, відряджений до Міністерства юстиції ще багато років тому, він досконало знає судову систему. Разом із громадськими організаціями він активно займався захистом верховенства права на європейському та міжнародному рівнях. Був важливою частиною освітніх проєктів та діалогу з молоддю — від Tour de Constitution до фестивалю Pol’and’Rock.
Є надія, що Журек не буде чіплятися до дрібниць, а шукатиме рішення конкретних проблем. Якщо він отримає повну підтримку прем’єра і зможе сформувати сильну команду, гучні заяви Зьобро, який називав демократів «невдахами», швидко обернуться проти нього.
Відновлення верховенства права — складний і невдячний процес щоденної боротьби з узурпацією інституцій, захоплених «ПіС», і з тіньовими лоялістами попереднього режиму в адміністративних структурах. Адам Боднар намагався уникнути звинувачень у застосуванні методів Зьобро в протилежному напрямі. У підсумку його дії виявилися неефективними, хоча він і залишився одним із головних публічних супротивників «ПіС».
Хочеться вірити, що новий міністр усвідомлює, що поставлено на карту, і розуміє винятковість ситуації, у якій він опинився. Він знає, що неможливо змінити систему, не дотримуючись положень Конституції. Боднар не зміг вирватися з пастки правового формалізму — сліпого наслідування буквального змісту часто абсурдних положень, запроваджених «ПіС», без урахування їх неконституційності чи контексту. Унаслідок цього сумніви та занепокоєння посилювалися, зміни були поверховими, і зрештою він заблукав у мінному полі, що його залишив «ПіС».
Підтримка експертів та суспільства для нового міністра
Коли проблема є системною, її неможливо вирішити поодинокими заходами: гордіїв вузол не розплутати, якщо тягнути за одну нитку. У цьому сенсі Журек може покладатися на досвід та поради професорів Войцеха Садурського та Міхала Романовського, завзяття прокурорки Єви Вжосек і авторитет колишньої заступниці омбудсмена Ганни Махінської. Авторитет і чуйність доктора Махінської — це необхідна противага: суворе притягнення чиновників до відповідальності має поєднуватися з повагою до прав людини та готовністю держави визнати й компенсувати численні кривди, завдані окремим людям і спільнотам польською владою. Необхідні й рішучі дії проти самопроголошених «захисників кордону» та тривожного зростання фашистських тенденцій у публічній сфері.
Важливим союзником у цих справах може стати громадянське суспільство — від правозахисних і антифашистських організацій до гуманітарних активістів та бізнес-об’єднань.
Або ми приборкаємо цю зграю, або втратимо демократію у тому вигляді, в якому її знаємо. Вікно можливостей починає зачинятися.
Редакція: Войцех Мазярський
Джерело: wyborcza.pl
