Потрапляючи в Україну, політичні біженці не позбавляються від проблем, а отримують нові.
Написано у співавторстві з Ігорем Савченко
Азербайджан, Казахстан, Росія, Узбекистан належать до тих пострадянських держав, де число осіб, яких переслідуються за політичними мотивами зростає. Нерідко, аби врятуватися від репресій, «ворогам режиму» (журналістам, активістам, правозахисникам) доводиться залишати батьківщину та шукати притулку.
Біженці з пострадянських держав часто зупиняють свій вибір на Україні, влада якої декларує відданість демократичним цінностям. На користь України говорить сприятливе мовне та культурне середовище, а також відсутність візового режиму із більшістю країн пострадянського простору. Деякі біженці розглядають Україну як транзитний пункт, через який згодом можна потрапити в країни Заходу.
Проте в реальності Україна зовсім не привітна до шукачів притулку. Після повалення режиму Януковича ситуація не змінилася. Міграційна служба систематично відмовляє переслідуваним у наданні притулку або додаткового захисту. Лише одиницям вдається отримати захист від української держави.
Правоохоронні та судові органів так само справно видворяють за межі країни «небажаних гостей». Насамперед така доля чекає біженців з пострадянських держав. Адже Україна є членом Мінської конвенції про правову допомогу, яка була підписана в рамках СНД в 1993 році. І хоча Україна, починаючи з 2014 року, фактично припинила своє членство в СНД, співпраця у правовій сфері як і раніше залишається тісною.
Тільки за вересень-жовтень 2017 року в Україні було затримано трьох опозиційних журналісти, які рятувалися від переслідувань пострадянських авторитарних режимів. Підставою для затримання стали «червоні повідомлення» Інтерполу, видані за політично вмотивованими запитами Азербайджану (справа Фікрата Гусейнова), Узбекистану (справа Нарзулло Охунжонова) та Казахстану (справа Жанари Ахметової).
Азербайджанський журналіст Фікрат Гусейнов (Гусейнлі) здобув статус біженця та громадянство в Нідерландах, що захищає його від екстрадиції в Азербайджан. Тому він і уявити не міг, що зіткнеться з такими серйозними проблемами в Україні. 17.10.2017 суд заарештував його. Узбецький журналіст Нарзулло Охунжонов попросив про притулок в Україні. Але в результаті, за рішенням суду від 25.09.2017, він опинився в СІЗО, де стан його здоров’я погіршився.
Правозахисники вдарили на сполох, завдяки чому в жовтні 2017 року Гусейнова та Охунжонова вдалося звільнити з-під варти.
Казахстанська журналістка Жанара Ахметова сподівалася, що в Україні їй та її малолітньому синові не загрожуватиме небезпека. Але міграційна служба України відмовила Ахметовій у наданні притулку та навіть не поінформувала її про це. Виявилося, що влада Казахстану знала можливу адресу проживання журналістки, що може говорити про проведення нею оперативних заходів на території України. Більше місяця Ахметова утримувалася в СІЗО. 22.11.2017 суд звільнив її, що стало можливим тільки завдяки зусиллям правозахисних організацій, офісу омбудсмена, а також народних депутатів, які погодилися взяти її на поруки.
Справа Фікрата Гусейнова підтвердила, що в Україну небезпечно приїжджати навіть при наявності статусу біженця. Щонайменше, це загрожує перебуванням в суворих умовах СІЗО на період проведення екстрадиційної перевірки. Аналогічний випадок стався в квітні 2016 року, коли азербайджанський правозахисник Аловсат Алієв, який отримав притулок в Німеччині, провів 20 діб в українському СІЗО. Тільки втручання німецьких дипломатів врятувало його від екстрадиції в Азербайджан.
Українські суди розглядатимуть запити на екстрадицію журналістів Гусейнова, Охунжонова та Ахметової. У разі видворення їх чекають тортури та навіть смерть – наголошують правозахисники.
Ці справи – чергові приклади того, як авторитарні держави використовують систему Інтерполу в полюванні на біженців та політичних опонентів. Росія, Казахстан, Азербайджан входять в число «лідерів» за кількістю зловживань системою Інтерполу. Завдяки зусиллям правозахисних організацій, ПАРЄ, Європарламенту, Єврокомісії, реформа Інтерполу зрушила з місця. У 2016-2017 рр. Інтерпол став застосовувати (поки що непослідовно) політику захисту осіб зі статусом біженця.
Біженці можуть і не здогадуватися, що знаходяться в розшуку, адже більшість повідомлень Інтерполу непублічні. Перетинаючи кордон, вони ризикують бути заарештованими. Їх перебування за гратами може затягнутися, оскільки екстрадиційні процедури є тривалими.
В рамках цих процедур українська прокуратура і суди діють з обвинувальним ухилом і «автоматично» приймають рішення про арешт. Про належну перевірку політичної складової не йдеться. Іноді навіть ігнорується наявність в особи статусу біженця.
Жертви політичних репресій стикаються з бюрократичною «стіною» і сумнівними рішеннями української міграційної служби. Наприклад, в наданні притулку було відмовлено російським активістам, яких переслідують за підтримку Євромайдану (Петро Любченко, Сергій Анісіфоров, Олексій Вєтров, Сергій Сахарчук). Міграційна служба України пояснила свої рішення тим, що, відповідно до російського законодавства, Росія є «демократичною правовою державою», де «немає тортур».
Практика показує, що тільки суспільний розголос і тиск міжнародної громадськості рятують жертв політичних репресій від екстрадиції.
У 2013 році УВКБ ООН назвало Україну державою, небезпечною для біженців і шукачів притулку. Через 4 роки ситуація не покращилася. Українська прокуратура, поліція, міграційна служба, суди, попри заяви влади, залишаються не реформованими і працюють по-старому. Їх кадровий склад не пройшов люстрацію і в більшості своїй залишається частиною старої корумпованої системи.
За інерцією українські правоохоронні органи продовжують тісно співпрацювати зі своїми колегами з пострадянських держав, проте чи відповідає це інтересам країни і поточній геополітичній ситуації в регіоні? Військова агресія з боку Росії і подальше усунення СНД від прийняття відповідальних політичних рішень вимагає від України перегляду принципів співпраці з пострадянськими країнами, які фактично опинилися по той бік барикад.
Передаючи політичних біженців в руки їх переслідувачів, Україна піддає їх смертельній небезпеці і мимоволі стає співучасником політичних репресій. Такі випадки дискредитують репутацію країни, яка сама зовсім нещодавно звільнилася від пут авторитарного режиму.
Джерело: nv.ua