Показовими є слова В. Ващиковського про Україну: «Ми одразу ж зазначили, що ініціатива «Три моря» стосується тільки країн ЄС. Незважаючи на прохання та запити Петра Порошенка, Україну не запросили навіть в ролі спостерігача. Завдяки ініціативі «Три моря» ми прагнемо покращити інтеграцію в регіоні». Здається, ці слова відрізняються злосливим задоволенням. На підставі інтерв’ю газети DGP з колишнім міністром закордонних справ можна припустити, що це таке собі покарання за асертивність України щодо історичної політики. Чи це єдина причина?
Колишній міністр закордонних справ стверджує, що інспірована Польщею ініціатива «Три моря» не є конкурентною щодо ЄС і повинна бути противагою Росії. Водночас найбільша країна з найбільшим потенціалом, історично пов’язана з Польщею та найближча до неї, виключена з цієї ініціативи. Фронтова країна, яка чинить драматичний, безпосередній і збройний опір московській експансії. Україна, чиї історичні шанси на стабільність та безпеку полягають в інтеграції з європейськими структурами. Проте зовнішня політика польського уряду зосереджена на боротьбі з Брюсселем, Берліном і Парижем, відкрито прагнучи знецінити вплив і значення ЄС. Провокуючи конфлікти та поділи, вона опосередковано вписується у політичні цілі Путіна. Висловлюючи розуміння Брексіту та політики Трампа, підіграє риториці Кремля і його гучнішим кампаніям з дезінформації та пропаганди, які могли недвозначно вплинути на результати ключових, з геополітичної точки зору, демократичних виборів західних суспільств за останні роки.
Ягелонське міжмор’я (яке донедавна користувалося значною підтримкою в Україні) перетворилося на «Три моря» – конгломерат по суті маленьких держав з дуже малим оборонним потенціалом, розкиданих по величезній території, деякі з них характеризуються поблажливим та опортуністичним ставленням до політики Кремля, а також зростаючим небажанням популістських урядів сприймати ліберальні цінності ЄС, несприйняттям «загниваючого Заходу», який також для кремлівської еліти залишається головною точкою відліку – як об’єкт для заздрості і привабливий економічний партнер, але перш за все – як стратегічний противник.
Східне партнерство скеровувало увагу ЄС на Схід з метою зміцнити свій вплив у цьому напрямку. Ініціатива «Три моря», яка ґрунтується майже виключно на нових країнах ЄС, виглядає – попри заяви її ініціаторів – як платформа супротиву проти тих, хто виступає за федералізацію західноєвропейських країн, передусім Німеччина та Франція. Без України цей союз не має сенсу, як такий, що не може протистояти Москві.
Слід віддати належне Ващиковському – він справедливо критикує Німеччину за обхід санкцій німецькими концернами і Nord Stream 2. Але, з урахуванням вищесказаного, чи заслуговує він довіри у цій ролі, як недавній представник польської влади? Крім того, як оцінити безпрецедентне руйнування польських збройних сил під керівництвом Антонія Мацеревича? Скасовані тендери, надання пріоритетності військам територіальної оборони з їх сумнівною концепціює та низькою боєздатністю за рахунок оперативних сил, великі кадрові чистки, зокрема звільнення і відсторонення найдосвідченіших командирів, знищення військового потенціалу 11-ї бронетанкової дивізії «Любуська»?
Найбільшим союзником уряду Качинського залишається найбільший друг Кремля у ЄС – Віктор Орбан. Віддаючи належне Німеччині, складній, федералізованій і децентралізованій державі, в якій розмиваються різноманітні голоси та інтереси, слід зазначити, що уряд канцлера Меркель залишається одним з головних прихильників підтримки України і збереження санкцій проти Росії. Ми всі хотіли б, щоб санкції були набагато сильнішими, але ми не можемо ігнорувати характер ЄС. ЄС складається з 28 країн, і, приймаючи багато ключових рішень на основі консенсусу, змушений шукати рішення за принципом найменшого спільного знаменника.