1. Вступ
Звіт є частиною спостережень, зроблених в період 16-19.03.2019 в рамках правозахисної спостережної місії під час зустрічей з представниками української громадськості, експертних кіл, української влади та з акредитованими у цій країні дипломатами.
Місія стала спільним заходом трьох неурядових правозахисних організацій: Фундації «Відкритий Діалог» (Польща/Бельгія), Італійської Федерації з прав людини (Італія) та Центру громадянських свобод (Україна). Організацію місії профінансувала Італійська Федерації з прав людини.
У місії взяли участь депутат Сейму Республіки Польща Корнелія Врублевська (Громадянська Коаліція), члени польсько-української парламентської групи.
Місія була присвячена найбільшою мірою проблемам нападів на українських активістів, які борються з корупцією, з боку місцевих олігархічних структур при пасивності та навіть підтримці правоохоронних органів, котрі, за загальним враженням, не були достатнім чином реформовані після революції на Майдані в 2013-2014 рр. Ця проблема набула розголосу після нападу і смерті облитої кислотою активістки з Херсону Катерини Гандзюк, яка внаслідок отриманих ушкоджень померла 04.11.2018.
Міжнародні організації Amnesty International, Human Rights Watch, Freedom House и Frontline Defenders 03.10.2018 виступили зі спільним зверненням до української влади, присвяченим нападам на активістів:
«Протягом останніх дев’яти місяців 2018 року ми налічили понад 50 нападів. Не встановлена особа жодного із замовників. Українська влада повинна публічно засудити усі погрози на адресу правозахисників. Посадові особи повинні негайно вжити рішучих заходів для забезпечення безпечних умов для діяльності активістів та реалізації їхніх прав на свободу слова та зібрань, а також на діяльність без загрози нападів», – йдеться в документі.
Ці ситуації, разом з гучним у Польщі випадком українського журналіста та активіста Максима Демидова, стали причиною для створення і проведення спостережної місії трьома вищевказаними організаціями. Для Фундації «Відкритий Діалог» ця сфера діяльності також актуальна з огляду на інтерес до проблеми переслідувань і перешкоджань роботі реформаторських кіл з боку української прокуратури, чому були присвячені звіти Фундації в 2015 та 2017 рр [1], [2].
Цей документ, підготований Фундацією «Відкритий Діалог», містить виклад бесід з громадськими діячами з Кривого Рогу, з якими учасники місії провели зустріч 17.03.2019 в Одесі. У дослідженні міститься повний звіт про місію, в якому крім ситуації з активістами з Кривого Рогу буде наведена інформація про становище активістів з Одеси і – загалом – з усієї України.
Дослідження доповнене інформацією (зокрема, відносно хронології нападів на активістів та ініційованих ними антикорупційних розслідувань), наданою активістами з Кривого Рогу після завершення місії. Опис фактичного стану також був доповнений важливими подіями, що відбулися в період 17.03-20.05.2019. Крім того, були використані статті та дослідження про ситуацію в Кривому Розі, реформах в Україні та напади на активістів (з місцевих, всеукраїнських, польських та закордонних джерел).
Зв’язки активістів взаємно підтверджені. Стосовно ситуації в Кривому Розі і становища Максима Демидова, їх також підтверджує депутат українського парламенту Єгор Соболєв, з яким учасники місії зустрілися 18.03.2019.
2. Кривий Ріг – справи переслідуваних активістів на тлі місцевої ситуації
2.1. Антон Кравченко
Антон Кравченко (1990 року народження) з 2014 року – координатор діяльності неурядової організації «Автомайдан» в Кривому Розі, співзасновник організації «Кривий Ріг проти режиму і диктатури» та активіст «Криворізького Центру Розслідувань», що займається боротьбою з корупцією. Був одним з організаторів Майдану в Кривому Розі взимку 2014 року. У 2014 році в якості волонтера підтримував українські сили, які захищали територіальну цілісність країни в рамках так званої «антитерористичної операції» (АТО) на сході країни. У складі добровольчого батальйону брав участь у захисті донецького аеропорту в 2014 році.
«Криворізький Центр Розслідувань» був заснований групою місцевих активістів, до якої увійшли Антон Кравченко, Максим Демидов та Богдан Рижак. Центр займається, крім іншого, моніторингом державних тендерів та журналістськими розслідуваннями. В його рамках діють аналітики та громадські журналісти. Центр був запущений в якості альтернативи контрольованим місцевою владою пресі та телебаченню. У діяльність центру на постійній основі залучено восьмеро активістів.
У 2014 роцi «Автомайдан» у Кривому Розі нараховував 280 найбільш активних діячів, які, відповідно до правил організації, перебувають в постійному розпорядженні для підтримки протестів та іншого роду маніфестацій. Ситуативно їх підтримує понад тисяча зацікавлених у їхній діяльності осіб (прибічників) у соціальних мережах, а також учасники протестів. «Автомайдан» – це одна з найбільш впізнаваних та активних ініціатив в місті, яка виникла з протестного руху водіїв, які підтримували проєвропейські антиурядові протести під час так званої Революції Гідності (Майдану). Місцеві осередки, що сформувалися з учасників цього громадського руху, перетворилися на незалежну ініціативу по боротьбі з корупцією та зловживаннями влади у багатьох містах України.
«Кривий Ріг проти режиму і диктатури» – це громадська організація, яка об’єднала місцевих діячів з кількох різних неурядових організацій: активісток за права жінок, правозахисників, екологів, міських активістів, які представляли сім окремих районів. Ця організація була створена під час революції на київському Майдані в 2013-2014 рр., але фактично розпочала свою діяльність після вбивства учасника проєвропейських протестів у Києві Сергія Нігояна 22.01.2014, висловлюючи опір проросійському режиму президента Віктора Януковича (правління якого завершилося після його втечі до Росії в лютому 2014 р.).
Перемога Майдану не вирішила міських проблем, у зв’язку з чим ця організація зберегла активність, концентруючись на громадському та інформаційному опорі загальновизнаній як корумпована і пов’язана з організованою злочинністю міській владі та підпорядкованим їй адміністративним структурам.
Місцева влада в Кривому Розі не змінювалася вже багато років. Юрій Вілкул став мером міста в 2010 році. Місто є великим конгломератом заводів і промислових підприємств, працівники яких часто схильні голосувати на чергових виборах за чинну владу – їх залякували втратою роботи, їх підкуповували, а вибори неодноразово супроводжувалися численними порушеннями. Ці проблеми були неодноразово висвітлені в українській пресі.
Ключовими фігурами в місті є Юрій Вілкул (мер) та його син Олександр Вілкул, депутат Верховної Ради України, кандидат на президентських виборах у 2019 році, який розпочав свою ділову та політичну кар’єру, працюючи на найбільш заможного громадянина України (одного з так званих олігархів – найбагатших людей країни, які мають вплив як на бізнес, так і на політику) Ріната Ахметова. Після перемоги на президентських виборах у 2014 році Петра Порошенка, Юрій Вілкул був змушений розділити вплив у місті з місцевим депутатом від «Блоку Порошенка» Костянтином Усовим («Блок Порошенка» – об’єднання, яке підтримує чинного Президента України Петра Порошенка є найсильнішою фракцією в українському парламенті).
Міську раду контролюють члени колишньої проросійської «Партії Регіонів» поваленого президента Віктора Януковича – партія «Опозиційний блок», членом якої є мер міста та його син, депутат українського парламенту.
Місцеві вибори в листопаді 2015 року суттєво повпливали на позицію Юрія Вілкула, якому загрожувала втрата посади мера на користь опозиційного кандидата, висунутого громадським рухом «Кривий Ріг проти режиму і диктатури». Це був Юрій Милобог, якого підтримала партія «Самопоміч». Завдяки de facto очевидній фальсифікації (в одному з районів міста протягом останніх годин перед закриттям виборчої дільниці за Юрія Вілкула проголосувало 100% виборців [1], [2]) у підсумку він виграв з 752 голосами, хоча програв в усіх інших шістьох районах. Фальсифікація виборів призвела до спалаху масових протестів, що у кінцевому підсумку призвело до прийняття українським парламентом 23.12.2015 спеціального закону, яким вимагалося повторне проведення виборів мера міста. Вони відбулися 27.03.2016 – тим самим попередні вибори були скасовані.
На повторних виборах – знову – виграв Юрій Вілкул, який обіймає посаду мера до сьогодні. Активісти повідомляли про чергові фальсифікації та процедуру фактичного змушення працівників заводів голосувати за нього під загрозою втрати роботи.
Вибори, пов’язані з ними фальсифікації, протести в 2015-2016 рр. стали однією з найбільш важливих подій в історії міста і діяльності місцевих активістів протягом останніх років.
Основною проблемою, яка турбує громадських активістів у Кривому Розі, є переслідування з боку місцевих слідчих органів – поліції та прокуратури, які тісно співпрацюють не лише з місцевою владою, але і зі структурами організованої злочинності. Активісти вказують на те, що вжиті проти них заходи – це помста за здійснювані ними антикорупційні розслідування, інформаційний опір та акції протесту. Зокрема, заяви та повідомлення активістів найчастіше наштовхуються на пасивність та опір з боку влади.
Антон Кравченко як член верифікаційної комісії за процесом набору нових співробітників для створеної у 2015 році патрульної поліції, звертає увагу на численні порушення та невідповідності, які призводять, наприклад, до допуску осіб, які не мають належної кваліфікації, до лав поліції, зокрема, через зв’язки із впливовими співробітниками правоохоронних органів та місцевими політиками. Відповідно до інформації, яку надали Антон Кравченко та Максим Демидов, до місцевої поліції був прийнятий, наприклад, брат депутата президентського «Блоку Петра Порошенка» Даниїл Усов, знайомі керівників слідчих підрозділів поліції, друзі прокурорів і депутатів міської ради.
Нині проти Антона Кравченка порушено п’ять кримінальних справ (його обвинувачують, поміж іншого, в погрозах розправою на адресу прокурорів , нападі на поліцейського), він також пережив (до теперішнього часу) 23 напади (sic!), отримавши в результаті травми легкої та середньої важкості водночас із втратою працездатності, а також неодноразово було пошкоджене його особисте майно. У кожному випадку активіст повідомляв про напади до поліції.
У вересні 2018 року охоронці мера Кривого Рогу відлупцювали Антона Кравченка гумовими кийками. Після здійсненого на нього нападу активіста обвинуватили у «хуліганстві».
Активіст підкреслює, що кожна наступна порушена проти нього справу тягне все важчі ризики втрати свободи, а максимальна міра присудженого йому покарання збільшується.
У переважній більшості випадків вдалося встановити винуватців, однак нікого з них не притягнули до відповідальності і всі вони сьогодні перебувають на волі.
13.04.2019 троє поліцейських впізнали Антона та побили його. Таким чином поліція відреагувала на його заклик допомогти перехожому, який голосно просив про допомогу на вулиці. Для активіста це закінчилося зламаними поліцейськими щелепою і носом, а також накладенням швів на обличчя. За словами колег з «Автомайдану», його побили, «тому що він – Антон Кравченко». Поліція незмінно відмовляється приймати заяви про вчинення злочину.
Антон Кравченко відомий у Кривому Розі як така собі «ходяча проблема», з-поміж іншого, через тривалий і стабільний інтерес до роботи міської влади, вимог про доступ до публічної інформації та втручанню у міські структури у відповідь на виявлені ним порушення.
Крім загальної активності як безпосередньої і основної причини нападів на нього та його власних проблем з законом, активіст вказує на важливу роль, яку він відіграв під час протестів проти фальсифікації результатів місцевих виборів у 2015 році і попереднє повідомлення (вересень 2014 р.) про підозру в скоєнні злочину міськими чиновниками і депутатами міської ради.
Це повідомлення стосувалося головного інженера державного підприємства, яке забезпечувало місто водою, «Кривбаспромводопостачання» Костянтина Борща, який, за словами активістів, допустив численні фінансові порушення, серед яких безкоштовне водопостачання (вартістю 2 мільйони гривень на рік) рибного підприємства, пов’язаного з його товаришем, місцевим бізнесменом Юрієм Закордонцем. Його компанія не лише ухилялася від комунальних платежів, але й незаконно зливала забруднення зі своїх ставків до річки. За словам активіста, цей процес триває дотепер.
Борщ також ймовірно співпрацював зі злочинним угрупуванням, яке розкрадало водопровідні труби, по яких вода постачалася у передмістя та на заміські ділянки. Компанія, якою він керує, передала плани з їх територіальним розташуванням злочинцям, які знали, де їх потрібно викопати. Потім через інші компанії ці труби були перепродані постачальнику води.
Це повідомлення було подано до Генеральної прокуратури України, яка зареєструвала справу, однак не вжила жодних подальших дій. У відносинах з активістами політичне прикриття (так званий «дах») забезпечує підприємству депутат Верховної Ради України Даниїл Усов, який є фактично «представником» і захисником інтересів Президента Порошенка в Кривому Розі. Усов також є неформальним куратором компанії «Кривбаспромводопостачання».
25.04.2019 суд першої інстанції міста Кривий Ріг (Дзержинський район) визнав Антона Кравченка винним у нанесенні легких тілесних ушкоджень і нападі на поліцейського. За перше діяння він був оштрафований на 850 грн, за друге – засуджений на три роки позбавлення волі умовно з випробувальним терміном на два роки. Вироки стосувалися випадків, коли сам активіст був побитий поліцейськими. 13.05.2019 Антон Кравченко подав оскарження вироку, відзначаючи численні порушення його прав, порушення в ході слідства, а також той факт, що вирок обґрунтований вкрай сумнівними доказами.
2.2. Руслан Бондаренко
Руслан Бондаренко (1976 року народження) з 2014 року – активіст криворізького «Автомайдану» і член організації «Справедлива поліція». Як волонтер він підтримує українські сили в рамках антитерористичної операції проти підтримуваних Росією сепаратистів на сході України. Брав участь у протестах проти порушень в роботі правоохоронних органів, зокрема застосування тортур і неналежного поводження з особами, позбавленими волі. Брав участь у громадських протестах проти фальсифікації результатів місцевих виборів в Кривому Розі у 2015 році. Активіст пов’язує свої проблеми зі здійснюваним ним розслідуванням щодо незаконної передачі землі міською радою Українській православній церкві Московського патріархату в 2015-2016 рр і протестом, спричиненим цим рішенням.
12.09.2015 активіста та його дружину побили невідомі зловмисники. В результаті нападу Руслан Бондаренко потрапив до шпиталю. Особи злочинців були встановлені, але, незважаючи на вищевказані фактичні обставини, провадження по справі було припинено з огляду на відсутність складу злочину.
26.04.2017 активіст отримав інформацію про висунення обвинувачень і надходженні обвинувального акту до суду. Його звинуватили в крадіжці горіхів з дерева, яке росло перед його будинком, у якому він мешкав, і у заподіянні тілесних ушкоджень особам, що вчинили на нього напад у вересні 2015 р. Суд призначив йому домашній арешт (прислухавшись до вимог прокурора та начальника поліції).
На думку місцевих активістів та журналістів, справа проти Руслана Бондаренко має репресивний характер – вона пов’язана з його громадською активністю.
Активіст висловлює занепокоєння щодо його особистої безпеки та безпеки його сім’ї.
2.3. Артем Морока
Активіст «Автомайдану», колишній член місцевого осередку Радикальної партії Олега Ляшка, у 2015 році – голова цієї організації в Кривому Розі. Він залишив партію на знак протесту проти співпраці керівництва партії з Юрієм Вілкулом в процесі фальсифікації результатів місцевих виборів в Кривому Розі в грудні 2017 року, пішовши з посади керівника місцевого виборчого штабу партії. Інформацію про домовленість Радикальної партії Ляшка і Опозиційного блоку в Кривому Розі він передав у ЗМІ. Артем Морока також описав фактичний продаж місця у виборчому списку Радикальної партії до міської ради співробітнику Юрія Вілкула, пов’язаному в минулому з криміналом, Олександру Смалію, а також аналогічну ситуацію з Геннадієм Шаповаловим і місцем у виборчому списку «Блоку Петра Порошенка».
28.12.2015 Артема Мороку викрали озброєні вогнепальною зброєю невідомі та вивезли на автомобілі до розташованого неподалік лісу. Бійка, що сталася на місці пригоди, спричинила травми у Артема та двох нападників, однак активісту вдалося втекти. Ймовірно, викрадення було помстою пов’язаних зі злочинними угрупуваннями А. Смалія (нині депутат міської ради) і Г. Шаповалова (нині голова Металургійної районної ради), чиє кримінальне минуле він описував.
Активіст не повідомляв про викрадення в поліцію, побоюючись помсти з боку нападників та їхніх покровителів, з якими могли співпрацювати співробітники поліції. У зв’язку із загрозою порушення проти нього кримінальної справи, пов’язаної із самообороною (він підозрював, що його можуть звинуватити в нападі і навіть у спробі вбивства нападників), протягом десяти днів він переховувався у квартирі знайомого. У підсумку йому не було висунуто жодних звинувачень.
На думку активіста, патрульна поліція у місті функціонує de facto як особиста охорона міських чиновників, а саме мера і депутатів міської ради, які брали участь у переслідуваннях і нападах на активістів. Коли надходить повідомлення про напад на громадських активістів, поліція втручається з умисною затримкою – правоохоронці часто не з’являються на місці злочину протягом двох годин.
На початку 2018 року обласна поліція (на районному рівні) висунула А. Смалію 14 обвинувачень в корупції.
2.4. Ірина Туровська
Ірина Туровська (1964 року народження), підприємець, громадська діячка з 2010 року, з 2015 року – депутат обласної ради м. Дніпра (обласний центр Дніпропетровської області, на території якої розташований Кривий Ріг – друге за величиною місто і промисловий центр області). У 2013-2014 рр. під час Революції Гідності була однією з організаторів і лідерів Майдану в Кривому Розі. Член консервативно-ліберальної партії «Самопоміч», лідером якої є мер Львова Андрій Садовий. Її діяльність полягає у захисті громадянських прав, боротьбі за прозорість функціонування органів влади в Кривому Розі; вона брала участь у численних протестах проти рішень чиновників і місцевих політиків, організованих, зокрема, криворізьким «Автомайданом».
Під час Майдану, 19.02.2014, невідомі зловмисники вчинили підпал магазину автозапчастин «Автостоп» в Кривому Розі, який належав активістці. Рік по тому, 13.02.2015, на неї напали невідомі і жорстоко її побили [1], [2], [3], [4] . Розслідування, що проводилося у цій справі, не принесло жодних результатів – зловмисників не знайдено (незважаючи на те, що вона надала реєстраційний номер автомобіля, на якому пересувались палії). У цей період (лютий 2015 р.) місцеві активісти (серед яких члени «Автомайдану») заблокували зал засідань міської ради на два тижні, вимагаючи від мера змінити кадрову політику в міській адміністрації та підпорядкованих їй комунальних структурах (у зв’язку із широко розповсюдженим кумівством та корупцією).
Ірина Туровська звертала увагу на методи проведення розслідування співробітників правоохоронних органів, які у розмовах з сусідами та іншими потенційними свідками події не прагнули отримати інформацію щодо фактичної ситуації (обставини нападу), але дискредитували саму жертву. Один з поліцейських публічно заявив, що у цій ситуації винна сама активістка, яка у такий спосіб «намагається піаритись».
Активістка розцінює підпал магазину і напад на неї як помсту міської влади і правоохоронних органів в Кривому Розі. Діяльність Ірини Туровської і проблеми, з якими вона зіткнулася, були висвітлені у програмі «Громадський мікрофон». У програмі вона описувала корупційні практики міської влади. Вищевказаний напад стався через два дні.
2.5. Максим Демидов
Максим Демидов – український журналіст, активіст «Автомайдану» в Кривому Розі, співробітник «Криворізького Центру Розслідувань», боєць 40-го добровольчого батальйону «Кривбас», який брав участь у захисті територіальної цілісності України в 20142015 рр. на Донбасі; учасник битви за Іловайськ і операції із захисту донецького аеропорту. Він брав участь в антиурядових акціях протесту на Майдані і проти фальсифікацій місцевих виборів в Кривому Розі у 2015 році.
З 2010 року журналіст місцевої газети «Вечірній Кривий Ріг», у якій описуються корупційні скандали, махінації з державною власністю та безкарність представників міської влади і місцевих правоохоронних органів.
Журналістські розслідування, які він проводив, зосереджені на особі заступника начальника обласної прокуратури Олексія Кривенка, чиє майно у кілька разів перевищує офіційний дохід.
26.11.2011 невідомі напали на активіста неподалік його дому. Незважаючи на підтверджену медичною експертизою отриману травму, поліція відмовляється починати розслідування.
21.11.2013 його викрали та катували: дійшло до побиття та імітації смертної кари; Максим Демидов отримав серйозні травми. Активіст упізнав викрадачів – ними були прокурор Кривенко, відомий злочинець Валерій Москальченко та підприємець (власник телевізійного каналу 1 TV KR) і в подальшому голова виборчого штабу Петра Порошенка в Кривому Розі Сергій Дранов.
Незважаючи на подану заяву і те, що особи зловмисників відомі, розслідування не приносить результатів. Олексій Кривенко стверджує, що у той час він перебував на «дружній зустрічі» з Максимом Демидовим. Поліція надала захист постраждалому, але лише на два тижні.
За словами активістів (які підтверджують історію М. Демидова), Кривенко, Москальченко і Дранов формують тісне дружньо-ділове коло. Мешканці Кривого Рогу називають їх «бандою 11-77» (оскільки всі вони використовують однакові номерні знаки на своїх автомобілях).
Напади і погрози не призводять до припинення діяльності активіста, який продовжує висвітлювати діяльність прокурора Кривенка. Він також вступив до організації «Стоп наркотик», борючись з проблемою напіввідкритої торгівлі наркотиками в місті.
Журналістські розслідування і подальша громадська діяльність активістів спричинили проблеми у представників міської влади та найближчого оточення мера Ю. Вілкула.
Одна з заяв, поданих Антоном Кравченком і Максимом Демидовим до Генеральної прокуратуру України, стосувалася збиткових дій щодо державного підприємства «Паркінг і реклама», яке займається паркуванням, зовнішньою рекламою та муніципальною нерухомістю в Кривому Розі. Як стверджують активісти, директор підприємства Ольга Шабліян умисно привела його до банкрутства, щоб згодом викупити за символічну ціну – у такий спосіб вона збагатилася на сорок мільйонів гривень.
Ольгу Шабліян підтримали мер Юрій Вілкул та його заступник Олександр Катриченко, відповідальний за муніципальну нерухомість та комунальні послуги, транспорт і екологію. Водночас активісти подали до Генеральної прокуратури обвинувачення у створенні злочинного угрупування з метою зловживання службовим становищем та привласнення майна в особливо великих розмірах, а також погрозах вбивством з боку першого заступника мера Євгена Удода. Йому приписують відповідальність за розтрату державних коштів. Є. Удод сховався від слідства, виїхавши до Польщі, де – незважаючи на розслідування – правоохоронні органи його не турбують. Відповідно до інформації М. Демидова, його навіть немає в реєстрі осіб, яких розшукують в Україні.
Антон Кравченко і Максим Демидов також подали позов (до міської і обласної прокуратури), який дав початок розслідуванню у справі підозри в корупції при тендері на забезпечення харчування учням місцевих шкіл. Після важких випадків отруєння дітей стало відомо, що компанія, відповідальна за доставку їжі, поставляла в школи зіпсовані продукти, часто з підробленими термінами придатності. Санітарні служби виявили в них, зокрема, стафілококові та ботулінічні палички. Справа, за якою обвинувачувались заступник мера Надія Подоплєлова і керівник управління з освіти і науки Наталя Касимова, була також передана до міської ради. Після того, як Н. Касимова заявила, що їй не було відомо про ці порушення, тема була вичерпана. Судове слідство офіційно триває, однак активісти не мають інформації про його перебіг, і все вказує на те, що в його рамках не здійснюються жодні дії.
Через два дні після відкриття Максимом Демидовим власної кав’ярні (05.07.2015), її силою захопили особи, яких активіст пов’язує з відомим в місті злочинцем, власником нічного клубу, що займається торгівлею наркотиками і вимаганням данини, Ільхамом Халіловим. Захоплення здійснили восьмеро чоловіків, які силою виштовхали активіста з приміщення. Поліцейські приїхали на місце злочину, однак жодним чином не втрутились. У поліцейському відділку співробітники правоохоронних органів надали йому документ, у якому було вказано, що власницею кафе є Севда Халілова – прізвище вказує на зв’язок з Ільхамом Халіловим. Після того, як активіст втратив кав’ярню, він переїхав до Києва, де окрім основної роботи журналістом-розслідувачем (завдяки підтримці тогочасного голови парламентської комісії з питань боротьби з корупцією Єгора Соболєва), він налагодив співпрацю з Національним Антикорупційним Бюро (НАБУ).
Після кількох місяців підготовки, узгодивши свої дії з НАБУ, він мав намір здійснити провокацію (що полягала у придбанні великої кількості амфетаміну) для збору доказів проти членів банди наркоторговців, пов’язаної з прокуратурою. Провокація була зірвана через витік інформації щодо планів НАБУ з прокуратури, однак вдалося встановити джерело та заарештувати прокурора Дмитра Суса, який співпрацював зі злочинцями, в липні 2017 р. Однак раніше, 22.12.2016, відбулася спроба викрадення дітей М. Демидова, яка виявилася невдалою лише завдяки втручанню поліцейського патруля, який випадково проїжджав повз.
05.05.2017 активіст дав останні свідчення щодо антинаркотичної акції і, за порадою співробітників НАБУ, які попередили його про існуючу на території України загрозу, виїхав до Польщі. Після прибуття в Польщу М. Демидова затримали (20.03.2018) і заарештували на підставі так званого «червоного повідомлення» Інтерполу – міжнародного ордеру на арешт. Підставою є звинувачення, що надійшли від прокуратури Кривого Рогу: активіст присвоїв собі у 2015 році обладнання власної кав’ярні, а саме: роутер, камеру спостереження, предмети загальною вартістю близько 2 тис. злотих. Згідно з українським законодавством, з огляду на незначний обсяг «шкоди», максимальним покаранням для нього є штраф.
23.08.2018 він подає заяву з проханням про міжнародний захист до Комітету у справах іноземців (розгляд триває до теперішнього часу, комітет призначив чергову дату прийняття рішення на 23.06.2019).
10.09.2018 активіст виходить на волю під заставу в розмірі 50 тис. злотих, внесену невідомою йому особою завдяки зусиллям польських правозахисників та журналістів, які випадково дізналися про його справу.
29.11.2018 М. Демидов виграє справу в суді першої інстанції – Окружний суд Варшави визнає, що екстрадиція журналіста до України неприпустима. Однак через апеляцію прокуратури виникає необхідність призначення наступного слухання 07.06.2019 в Апеляційному суді у Варшаві.
Тим часом, після звільнення з-під арешту, активіст починає працювати журналістом в «Gazeta Wyborcza» (Великого Формату), де публікує свої репортажі. Також він був удостоєний спеціальної нагороди на церемонії Grand Press 2018 [1], [2] за незламність у журналістській та громадській діяльності. З моменту побиття в Кривому Розі, яке спричинило струс мозку, активіст періодично страждає від втрати свідомості.
Справа Максима Демидова неодноразово висвітлювалася у «Gazeta Wyborcza» [1], [2] і на порталі Oko.press [1], [2].
Українському омбудсмену Людмилі Денисовій (з якою учасники місії зустрілися 18.03.2019), нічого не відомо про справу Максима Демидова та інших активістів з Кривого Рогу. Вона скептично налаштована щодо громадян України, що захищаються від екстрадиції до країни походження, і неохоче обговорює тему зростаючого числа нападів на активістів у країні. За оцінками учасників місії, це може бути пов’язано з її побоюваннями щодо іміджу держави за кордоном, що, однак, може призвести до позбавлення їх можливості отримання ефективної допомоги від її офісу. Перебуваючи у Польщі, Максим Демидов продовжує свою журналістську діяльність, описуючи випадки зловживань влади в Кривому Розі та інших містах України, у зв’язку з чим він постійно стикається з погрозами на свою адресу в соціальних мережах. Загрози надходять від його переслідувачів і тісно пов’язаних з ними осіб .
06.05.2019 в Кривому Розі відбувся напад на правозахисника Андрія Карповича. Активісту завдали декілька ударів ножем, він переніс операцію, але його стан залишається тяжким. Ця людина перебувала у конфлікті з тими ж особами (серед яких і прокурор Олексій Кривенко), діяльність яких висвітлював М. Демидов.
3. Висновки
Становище громадських активістів у Кривому Розі – це ілюстрація загальноукраїнської проблеми з неналежною роботою правоохоронних органів та мірою справедливості. Воно не поліпшується – навпаки, чергові події інформують про нові напади і вироки, винесені активістам. Також протягом останніх тижнів з’являлися повідомлення про нові атаки – вони стають все більш гучними і більш серйозними, ніж може впоратися схильна до маргіналізації проблеми українська влада. Частина активістів розраховує на зміни у зв’язку із обійманням посади президента України Володимиром Зеленським з Кривого Рогу, однак ці очікування незначні. Під знаком питання залишаються не тільки політика та пріоритети нового Президента, але й образ політичної арени після запланованих на липень 2019 р. позапланових парламентських виборів.
В українській політичній системі президент відіграє ключову роль в процесі призначення генерального прокурора. Уже після Майдану Генеральна прокуратура України показала свою пасивність та навіть саботаж реформ правоохоронних органів і хронічну нездатність притягти до відповідальності корумпованих політиків і державних чиновників. Також не була проведена у достатньому обсязі реформа поліцейських структур. Відсутність реальної політичної волі санкціонувала ці дії, що призвели до відчуття безкарності і свавілля місцевої влади. У цих реаліях лише міжнародне співтовариство сприймається як реальна рушійна сила (від чиєї підтримки залежить Україна) і – перш за все – саме громадянське суспільство, періодично здатне до надзвичайної мобілізації та детермінації у захисті закону і власної суб’єктивності, опору проти порушень і свавілля влади.
У Кривому Розі масові громадянські протести проти фальсифікації місцевих виборів у 2015-2016 рр. завершилися розчаруванням і повторним призначенням дискредитованого мера Юрія Вілкула, однак організації та ініціативи відчайдушні у своїх зусиллях по контролю за діями влади. Це спричинило низку атак з метою залякування і демобілізації активістів, які не можуть розраховувати на захист від поліції і прокуратури – вони не стільки пасивні, скільки являють собою невід’ємну частину репресивної системи. За цих умов бажаними були б інтерес до стану правоохоронних органів в Кривому Розі і підтримка місцевих громадських діячів з боку присутніх на території України міжнародних та іноземних організацій – від делегації ЄС до офіційної Консультативної місії ЄС щодо реформи сектора громадянської безпеки (так званої КМЄС) і дипломатичних представництв держав – членів ЄС, США та інших західних країн.
Що потрібно активістам? Відповідь проста:
– увага (у вигляді, наприклад, спостереження за судовими процесами та зростання інтересу до індивідуальних випадків активістів, щодо яких були вчинені напади, бесід з представниками української влади); у цьому аспекті важливий постійний і ретельний моніторинг становища переслідуваних активістів;
– наявність коштів, що дозволяла б їм займатися і розвивати свою діяльність, насамперед, зі створення місцевих ЗМІ та більш ефективного широкого доступу до публічної думки;
– швидка і легкодоступна юридична допомога pro bono.
Проте українська влада повинна усвідомлювати, що неможливість/відсутність бажання гарантувати елементарну безпеку представникам свого ж громадянського суспільства відіб’ється луною негативу на міжнародній арені і викличе рішучу реакцію у закордонних партнерів.
* * *
Кривий Ріг – місто у Східній Україні, розташоване в Дніпропетровській області. Населення становить 652,8 тис. осіб (2013 р.).
Місто було засноване в XVII столітті. Швидкий розвиток почався у 1881 році у зв’язку з початком видобутку залізної руди. Нині – важливий центр гірничодобувної (видобуток залізної руди) і металургійної промисловості (виготовлення металу); центр так званого Криворізького залізорудного басейну. Кривий Ріг також є центром харчової та машинобудівної промисловості. Важливий залізничний вузол.
У Кривому Розі народився чинний Президент України Володимир Зеленський.
Читати також:
- «Політичне переслідування і гоніння в постмайданівській Україні. Як олігархи перешкоджають зусиллям реформаторів» – звіт доступний у EN i RU версіях
- Звіт: «Досягнення» Віталія Яреми. Підсумки діяльності Генеральної прокуратури України: рік після Євромайдану
- «Безкарність злочинців як ключовий чинник корупції» – стаття Бартоша Крамека опублікована в інтернет-порталі «Українська правда»
- Заява «Реформа прокуратури в Україні може не відбутися через недбалість та бездіяльність колишнього генерального прокурора В. Яреми і затягування прийняття законів Блоком Петра Порошенка»
- «Правозахисники подали заяву проти екс-генпрокурора Віталія Яреми»