Президенту України В.О. Зеленському
Шановний пане Президенте!
Звертаємося до Вас з проханням скористатися правом вето щодо законопроекту № 6449 про посилення відповідальності за статеві злочини, вчинені відносно неповнолітніх, ухваленому в останній день роботи Верховної Ради України з суто популістською, на наш погляд, метою – добрати голосів перед парламентськими виборами.
Ухвалений закон – наруга над принципами права і просто над здоровим глуздом.
Кількість злочинів, про які йдеться, не збільшується, як стверджують «законодавці», які проголосували за цей законопроект, а зменшується, про що свідчать статистичні дані Генеральної прокуратури України про кримінальні правопорушення (див. додаток).
Існуюча наразі система кримінальних покарань доповнюється обов’язковим додатковим покаранням «примусова хімічна кастрація». Проте відомо, що це не убезпечує від скоєння таких злочинів. Геть незрозуміло, як можна застосувати це покарання до всіх злочинців, що скоїли статеві злочини проти неповнолітніх, якщо тільки частина з них має психічний розлад «педофілія», який визначений міжнародним класифікатором хвороб як «розлад сексуальної переваги» (код F65.4 за МКХ-10), тоді як решта злочинців не мають цього психічного розладу?! Наявність цього захворювання і можливість застосування такого засобу лікування має встановлюватися за результатами комплексної судово-психіатричної експертизи, які в нас фактично не проводилися, бо такі питання перед експертами просто не ставилися, а досвідчені судові експерти-психіатри стверджують, що розлад цей не до кінця вивчений, доказова база слабка, і поставити такий діагноз взагалі важко. Водночас судових експертів, які мають відповідну кваліфікацію, в країні майже немає. Крім цього, в законі фактично не прописані організаційні та процедурні аспекти щодо хімічної кастрації – коли, ким, де, як та за рахунок бюджету якого відомства буде виконуватись ця процедура.
Це покарання прямо суперечить всім засадам кримінального права, проголошеним в загальній частині Кримінального кодексу (КК) України, – індивідуалізації покарання, його альтернативності та іншим. Жодна стаття Особливої частини КК не містить безальтернативної санкції, оскільки це абсолютно не відповідає загальновизнаним положенням доктрини кримінального права. Усі санкції, введені ухваленим законом, не мають альтернативи. Встановлення безальтернативних санкцій за вчинення злочину суперечить положенням ст. 61 Конституції України, згідно з якою юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, та рішенню Конституційного Суду України № 15-рп/2004 від 2 листопада 2004 р., у підпункті 4.1. пункту 4 мотивувальної частини якого вказується, що «суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених; загальні засади призначення покарання не містять винятків щодо неврахування ступеня тяжкості; керуючись загальними засадами призначення покарання, суд має призначати покарання конкретній особі за конкретний злочин, максимально індивідуалізуючи покарання; згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи». «Законодавці» забули сумний радянський досвід, коли ґвалтівники вбивали своїх жертв, коли покарання за зґвалтування стало жорсткіше – таким же, як за вбивство. Годі й казати про численні інші юридичні помилки. Одну все ж таки згадаємо – заборону КК застосовувати для неповнолітніх покарання більше 10 років позбавлення волі, тоді як санкція ч. 4 статті 152 в ухваленому законі передбачає покарання від 10 до 15 років для всіх злочинців.
Ухвалений закон порушує низку міжнародних договорів, учасником яких є Україна, зокрема, Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року. Так, ст.5 Конвенції «Про захист прав та гідності людини у зв’язку з використанням досягнень біології та медицини» (Конвенція про права людини та біомедицину), ст. 6 «Загальної декларації про біоетику та права людини» та положення «Декларації ВОЗ про політику в області забезпечення прав пацієнтів в Європі» вказують, що кожне медичне втручання повинне відбуватись тільки за умов поінформованої згоди людини. Порушення цього правила Європейський суд з прав людини в окремих рішеннях вже кваліфікував як жорстоке поводження.
Нарешті, ухвалена пропозиція «створення публічного реєстру осіб, які були засуджені до позбавлення волі відповідно до статей 152, 153, 155, 156 КК України» призведе до ідеального здійснення відомого анекдоту: «Всі знають, що ваша дочка проститутка! – Але у мене немає дочки, у мене син! – От тепер йдіть і доводьте!». В українських реаліях використання правоохоронних органів для фабрикації кримінальних справ з політичними чи корупційними цілями відбувається постійно. Достатньо згадати про справу, порушену у жовтні 2009 року перед президентськими виборами, проти нардепів Віктора Уколова, Сергія Терьохина та Руслана Богдана, звинувачених в розбещенні неповнолітніх. Цей публічний реєстр буде сучасним аналогом таврування злодіїв в Російській імперії чи середньовічного полювання на відьом.
Ми хочемо підкреслити, що ми не захищаємо злочинців, які скоїли ці огидні злочини. Кожен має невідворотно отримати адекватне покарання від незалежного справедливого суду. Ми захищаємо право від наруги, що буде сповна здійснена ухваленим законом, і тому просимо Вас ветувати його.
Український шлях до Європи не має бути шляхом у середньовіччя!
З повагою,
Харківська правозахисна група
Українська Гельсінська спілка з прав людини
Харківський інститут соціальних досліджень
Центр прав людини ZMINA
Харківська обласна фундація «ГРОМАДСЬКА АЛЬТЕРНАТИВА»
Проект «Без кордонів»
Центр громадянських свобод
ГО «Вектор прав людини»
Фундація «Відкритий Діалог»
ГО «Територія успіху»
Центр правових та політичних досліджень СІМ
ВГО «Магнолія»
ГО «Форпост»
ГО «Правозахисна група “СіЧ”»
15 липня 2019 року
Джерело: khpg.org